ДУ «ДНЗ (дитячий садок) № 41 «Золотий ключик» НПУ»

Типи темпераменту дошкільників!

Темпераментом є прояв типу вищої нервової діяльності дитини. Він значною мірою впливає на стиль розумової діяльності дитини та її спілкування

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

1. Організовувати освітній процес з урахуванням воєнної ситуації у Кропивницькому.

2. Враховувати особливості дітей дошкільного віку під час організації освітнього процесу.

3. Інформувати батьків щодо допомоги дітям у подоланні негативних наслідків травмуючих подій та адаптації до нових обставин їхнього життя. Для цього вести постійне спостереження за дітьми та враховувати в освітній роботі дані моніторингу психічного стану дітей, організовувати емоційнопідтримувальну мовленнєву комунікацію, використовувати індивідуально дібраний комплекс технологій психолого-педагогічного супроводу.

4. Проводити роботу з батьками щодо психологічного супроводу дитини у воєнний час, надавати консультативну підтримку щодо допомоги дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій.

5. Залучати дітей до самостійного виготовлення поробок, малюнків, будь-яких проектів, адже швидке усвідомлення результату підвищує відчуття спокою і сили.

6. Спостерігати за поведінкою дитини. У разі регресивного стану (відкатування в поведінці та реакціях до більш раннього віку) доречними будуть тілесні ігри та вправи.

7. Організовувати педагогічний супровід дітей дошкільного віку та їхніх батьків щодо формування навичок безпечної поведінки, стрес стійкості, збереження фізичного, психологічного, емоційного здоров’я

8. Підвищувати власний фаховий рівень з оволодіння цифровими інструментами для забезпечення якості дошкільної освіти відповідно до суспільних викликів. Зокрема, за допомогою реєстрації і проходження різних онлайн-курсів на платформах суб’єктів підвищення кваліфікації.

9. Вивчати та поширювати досвід педагогів, зокрема з інших країн щодо організації роботи з дітьми дошкільного віку під час військових дій.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

щодо проведення просвітницької роботи з учасниками освітнього процесу в закладах дошкільної освіти з питань уникнення враження мінами, вибухонебезпечними предметами та ознайомлення з правилами поводження в надзвичайних ситуаціях

Одним із важливих пріоритетів у діяльності закладів дошкільної освіти є забезпечення безпеки учасників освітнього процесу, які на сьогодні страждають від російської воєнної агресії. А життя та здоров’я дітей – це найбільша цінність людства.

Володіти необхідними знаннями, потрібними для подальшої безпечної життєдіяльності, є важливим завданням для кожного з дорослих.

Враховуючи широкомасштабну війну російських окупаційних військ на всій території України, є велика загроза отримати враження мінами та вибухонебезпечними предметами.

Вбачаємо за доцільне проведення протягом місяця роботи з просвіти учасників освітнього процесу в закладах дошкільної освіти щодо питань мінної небезпеки і вибухонебезпечних предметів та дій в надзвичайних ситуаціях.

Головним для всіх дорослих, які опікуються дітьми раннього та дошкільного віку, повинен бути контроль за переміщенням дітей за межами будівель.

Не допускати прогулянок дітей без догляду дорослих. Обов’язково обстежувати територію, де проходять прогулянки, з метою виявлення вибухонебезпечних та підозрілих предметів. Пояснювати дітям, про небезпеку, яку несуть незнайомі предмети, покинуті іграшки тощо.

Рекомендуємо вихователям проводити з дітьми дошкільного віку роз’яснювальну роботу щодо безпечної поведінки в умовах воєнного стану з використанням різних форм організації освітньої діяльності.

Для організації роботи з дітьми радимо скористатися інформаційно-освітніми матеріалами, що розміщені на сайті МОН у вільному доступі:

· «Сучасне дошкілля під крилами захисту».

· поради з надання першої психологічної допомоги людям, які пережили кризову подію;

· поради ід експертів ЮНІСЕФ «Як підтримати дітей у стресових ситуаціях»;

· інформаційний комікс для дітей «Поради від захисника України»;

· хрестоматія для дітей дошкільного віку «Моя країна – Україна» з національно-патріотичного виховання;

· довідник «У разі надзвичайної ситуації або війни», в якому зібрані поради, як захистити себе у надзвичайній ситуації;

· про забезпечення психологічного супроводу учасників освітнього процесу в умовах воєнного стану можна дізнатися з листа МОН № 1/3737-22 від 29.03.2022.

· питання організації освітнього процесу у закладах освіти регламентовано листом МОН № 1/3371-22 від 06.03.2022 «Про організацію освітнього процесу в умовах військових дій»;

· лист МОН від 02.04.2022 р. № 1/3845-22 «Про рекомендації для працівників закладів дошкільної освіти на період дії воєнного стану в Україні»

Правила поводження у надзвичайних ситуаціях

1. У разі загрози ураження стрілецькою зброєю:

- закрити штори або жалюзі (заклеїти вікна паперовими стрічками) для зниження ураження фрагментами скла;

- вимкнути світло, закрити вікна та двері;

- зайняти місце на підлозі в приміщенні, що не має вікон на вулицю (коридор, ванна кімната, передпокій);

- інформувати різними засобами про небезпеку близьких чи знайомих.

2. У разі загрози чи ведення бойових дій:

- закрити штори або жалюзі (заклеїти вікна паперовими стрічками, скетчем) для зменшення ураження фрагментами скла. Вимкнути живлення, закрити воду і газ, загасити (вимкнути) пристрої для опалення;

- взяти документи, гроші і продукти, предмети першої необхідності, медичну аптечку;

- відразу залишити приміщення, сховатися у підвалі або у найближчому сховищі;

- попередити сусідів про небезпеку, допомогти людям похилого віку і дітям;

- без крайньої необхідності не залишати безпечне місце перебування;

- проявляти крайню обережність; не варто панікувати.

3. Якщо стався вибух:

- уважно озирнутися навколо, щоб з'ясувати вірогідність небезпеки подальших обвалів і вибухів, чи не висить з руїн розбите скло, чи не потрібна комусь допомога;

- якщо є можливість - спокійно вийти з місця пригоди. Опинившись під завалами - подавати звукові сигнали. Пам'ятайте, що за низької активності людина може вижити без води упродовж п'яти днів;

- виконати всі інструкції рятувальників.

4. Під час повітряної небезпеки:

- відключити живлення, закрити воду і газ;

- загасити (вимкнути) пристрої для опалення;

- взяти документи, гроші і продукти, предмети першої необхідності, аптечку;

- попередити про небезпеку сусідів і, у разі необхідності надати допомогу людям похилого віку та хворим;

- дізнатися, де знаходиться найближче місце укриття. Переконатися, що шлях до нього вільний і укриття знаходиться у придатному стані;

- як якнайшвидше дійти до захисних споруд або сховатися на місцевості. Дотримуватися спокою і порядку. Без крайньої необхідності не залишати безпечного місця перебування. Слідкувати за офіційними повідомленнями.

5. Під час масових заворушень:

- зберігати спокій і розсудливість;

- під час знаходження на вулиці - залишити місце масового скупчення людей, уникати агресивно налаштованих людей;

- не піддаватися на провокації;

- надійно зачиняти двері. Не підходити до вікон і не виходити на балкон. Без крайньої необхідності не залишати приміщення.

6. Якщо Вас захопили у заручники і Вашому життю є загроза:

- постаратися запам'ятати вік, зріст, голос, манеру говорити, звички тощо злочинців, що може допомогти їх пошуку;

- за першої нагоди постаратися сповістити про своє місцезнаходження рідним або поліції;

- намагатися бути розсудливим, спокійним, миролюбним, не піддавати себе ризику;

- якщо злочинці знаходяться під впливом алкоголю або наркотиків, намагатися уникати спілкування з ними, оскільки їхні дії можуть бути непередбачуваними;

- не підсилювати агресивність злочинців своєю непокорою, сваркою або опором;

- виконувати вимоги злочинців, не створюючи конфліктних ситуацій, звертатися за дозволом для переміщення, відвідання вбиральні тощо;

- уникати будь-яких обговорень, зокрема політичних тем;

- нічого не просити;

- якщо Ви тривалий час знаходитеся поряд зі злочинцями, постаратися встановити з ними контакт, визвати гуманні почуття;

- уважно слідкувати за поведінкою злочинців та їхніми намірами, бути готовими до втечі, пересвідчившись у високих шансах на успіх;

- спробувати знайти найбільш безпечне місце у приміщенні, де знаходитесь і де можна було б захищати себе під час штурму (кімната, стіни і вікна якої виходять не на вулицю - ванна кімната або шафа). У разі відсутності такого місця - падати на підлогу за будь-якого шуму або у разі стрільбі;

- при застосуванні силами спеціального призначення сльозогінного газу, дихати через мокру тканину, швидко і часто блимаючи, викликаючи сльози;

- під час звільнення виходити швидко, речі залишати там, де вони знаходяться, через ймовірність вибуху або пожежі, беззаперечно виконувати команди групи захоплення.

7. При проведенні евакуації цивільного населення з небезпечної зони:

- взяти документи, гроші й продукти, необхідні речі, лікарські засоби;

- за можливості, надати допомогу пенсіонерам, людям з обмеженими можливостями;

- дітям дошкільного віку вкласти до кишені або прикріпити до одягу записку, де зазначається ім'я, прізвище, дата народження, домашня адреса, а також прізвище матері та батька та їх контактні телефони;

- переміщатися за вказаною адресою.

- у разі необхідності звернутися за допомогою до поліції чи спеціальних служб та медичних працівників.

Правила поводження з вибухонебезпечними предметами

Під вибухонебезпечними предметами слід розуміти будь-які пристрої, засоби, підозрілі предмети, що здатні за певних умов вибухати.

1. До вибухонебезпечних предметів належать:

• вибухові речовини - хімічні з'єднання або суміші, здатні під впливом певних зовнішніх дій (нагрівання, удар, тертя, вибух іншого вибухового пристрою) до швидкого хімічного перетворення, що саморозповсюджується, з виділенням великої кількості енергії і утворенням газів.

• боєприпаси - вироби військової техніки одноразового вживання, призначені для враження живої сили супротивника. До боєприпасів належать:

- бойові частки ракет;

- авіаційні бомби;

- артилерійські боєприпаси (снаряди, міни);

- інженерні боєприпаси (протитанкові і протипіхотні міни);

- ручні гранати;

- стрілецькі боєприпаси (набої до пістолетів, карабінів, автоматів тощо);

• піротехнічні засоби:

- патрони (сигнальні, освітлювальні, імітаційні, спеціальні);

- вибухові пакети;

- петарди;

• ракети (освітлювальні, сигнальні);

- гранати;

- димові шашки.

• саморобні вибухові пристрої - пристрої, в яких застосований хоча б один елемент конструкції саморобного виготовлення:

- саморобні міни-пастки;

- міни-сюрпризи, що імітують предмети домашнього побуту, дитячі іграшки або речі, що привертають увагу.

У разі знаходження вибухонебезпечного пристроюзаборонено:

- наближатися до предмета;

- пересувати його або брати до рук;

- розряджати, кидати, вдаряти по ньому;

- розпалювати поряд багаття або кидати до нього предмет;

- приносити предмет додому, у заклад освіти.

2. Необхідно негайно повідомити поліцію або дорослих про знахідку!

Під час прогулянок необхідно ретельно дивитись під ноги та навколо себе, особливо у парку, лісі, біля водойм тощо.

Практично всі вибухові речовини чутливі до механічних дій і нагрівання. Поводження з ними вимагає граничної уваги і обережності.

Слід пам'ятати, що розмінуванням, знешкодженням або знищенням вибухонебезпечних предметів займаються тільки підготовлені фахівці-сапери, допущені до цього виду робі!

Злочинці зазвичай поміщають вибуховонебезпечні предмети у звичайні портфелі, сумки, банки, пакунки і потім залишають у багатолюдних місцях.

Відомі випадки застосування їх у авторучках, мобільних телефонах, гаманцях, дитячих іграшках.

Тому бездоглядні предмети на території або в приміщенні закладу освіти, в транспорті, кінотеатрі, магазині, на вокзалі тощо вимагають особливої уваги.

Є декілька ознак, що дозволяють припустити, що маємо справу з вибуховим пристроєм.

3. Слід звертати увагу на:

- припарковані біля будівель дитячих садків автомашини, власники яких невідомі або державні номери якої не знайомі мешканцям, а також коли автомобіль давно непорушно припаркований;

- наявність у знайденому механізмі антени або приєднаних до нього дротів;

- звуки, що лунають від предмета (цокання годинника, сигнали через певний проміжок часу), мигтіння індикаторної лампочки;

- наявність джерел живлення на механізмі або поряд з ним (батарейки, акумулятори тощо);

- наявність розтяжки дротів або дротів, що тягнуться від механізму на велику відстань.

У разі знаходження підозрілого предмета на території закладу дошкільної освіти, потрібно негайно повідомити про знахідку керівника закладу, працівників поліції чи службу з надзвичайних ситуацій!

4. У разі знаходженні вибухонебезпечного пристрою:

1. Негайно повідомити чергові служби органів внутрішніх справ, цивільного захисту;

2. Не підходити до предмета, не торкатися і не пересувати його, не допускати до знахідки інших людей;

3. Припинити всі види робіт в районі виявлення вибухонебезпечного предмета.

4. Не користуватися засобами радіозв'язку, мобільними телефонами (вони можуть спровокувати вибух).

5. Дочекатися прибуття фахівців; вказати місце знахідки та повідомити час її виявлення.

У випадку, коли в закладі освіти знайдено вибуховий пристрій й здійснюється евакуація:

- одягніть дітям одяг з довгими рукавами, щільні брюки і взуття на товстій підошві (це може захистити від осколків скла);

- під час евакуації слідуйте маршрутом, вказаним органами, що проводять евакуацію;

- тримайтеся подалі від обірваних ліній енергопостачання.

5. Якщо заклад дошкільної освіти опинився поблизу епіцентру вибуху:

- обережно обійдіть всі приміщення, щоб перевірити чи немає витоків води, газу, спалахів й т. д. У темряві в жодному випадку не запалюйте сірника або свічки - користуйтеся ліхтариком;

- негайно вимкніть всі електроприлади, перекрийте газ, воду;

- з безпечного місця зателефонуйте рідним та близьким і стисло повідомте про своє місцезнаходження, самопочуття;

- перевірте, чи потребують допомоги інші діти й працівники закладу.

Опинившись поблизу вибуху, стримайте свою цікавість і не намагайтеся наблизитись до епіцентру, щоб розгледіти або допомогти рятівникам.

Найкраще, що можна зробити - залишити небезпечне місце. До того ж, варто знати, що зловмисники часто встановлюють вибухові пристрої парами, щоб, через деякий час після вибуху першої з них, пролунав другий вибух.

Зловмисники розраховують на те, що після першого вибуху на його місці зберуться люди, у тому числі й представники силових структур, і при повторному вибуху жертв буде набагато більше.

6. Звертаємо увагу, що:

- не слід робити самостійно жодних маніпуляцій із знахідками або підозрілими предметами, що можуть виявитися вибуховими пристроями;

- виявивши річ без господаря, треба звернутися до працівника поліції та не можна торкатися знахідки;

- не користуйтеся мобільним та радіозв'язком поблизу підозрілої знахідки.

Для поштової кореспонденції з пластиковою міною характерна надмірна товщина, пружність, вага не менше 50 г і ретельна упаковка. На конверті можуть бути різні плями, проколи, можливий специфічний запах. Повинно насторожити настирне бажання вручити лист неодмінно в руки адресата і надписи на кшталт: «розкрити тільки особисто», «особисто в руки», «секретно» і т. п. Підозрілий лист не можна відкривати, згинати, нагрівати або опускати у воду.

7. Поради керівнику закладу дошкільної освіти:

Останнім часом почастішали випадки телефонних повідомлень про замінування приміщень та виявлення підозрілих предметів, що можуть виявитися вибуховими пристроями.

На такий випадок пропонуємо заходи попереджувального характеру:

• посилити пропускний режим при вході і в'їзді на територію закладу, пильнувати системи сигналізації і відеоспостереження;

• проводити обходи території закладу і періодичну перевірку складських приміщень на предмет своєчасного виявлення вибухових пристроїв або підозрілих предметів;

• організувати проведення спільних із працівниками цивільного захисту, правоохоронних органів інструктажів і практичних занять з питань дій у разі загрози або виникнення надзвичайних подій.

У разі виявлення підозрілого предмета працівниками закладу освіти потрібно негайно повідомити правоохоронні органи, територіальні органи управління з питань цивільного захисту.

До прибуття оперативно-слідчої групи керівник закладу освіти повинен дати вказівку співробітникам знаходитися на безпечній відстані від знайденого предмета.

У разі потреби - евакуйовувати людей згідно наявному плану евакуації.

8. Алгоритм дій у надзвичайній ситуації (далі - НС)

1. Визначити, який тип небезпеки: захоплення будівлі, обстріл, повітряна атака, пожежа, повінь, хімічна чи біологічна атака.

2. Чи безпечно у приміщенні? Аварійне блокування, укриття у приміщенні, евакуація за межі.

3. Обрати план реагування в залежності від умов надзвичайної ситуації та визначити команду реагування.

3.1.Зазанчити необхідну інформацію:

- контакти екстрених служб для оповіщення;

- відповідальний за інформування персоналу про НС;

-спосіб сповіщення персоналу про НС;

- відповідальний за інформування екстрених служб;

- способи сповіщення екстрених служб;

- способи сповіщення екстрених служб у випадку зникнення зв’язку;

- відповідальний за сповіщення батьків або законних представників дітей;

- способи сповіщення батьків або законних представників дітей;

- способи отримання інформації щодо перебігу НС від офіційних джерел під час перебування в укритті;

- способи комунікації між колективом та адміністрацією закладу освіти під час НС;

- відповідальний за реалізацію плану дій у випадку НС у групі;

- відповідальний за тривожну валізу;

- відповідальний за облік та взаємодію з дітьми.

4. визначити план дій вихователя у випадку: евакуації за межі закладу, аварійного блокування, укриття у приміщенні закладу освіти.

5. залишити небезпечне місце відповідно до мапи евакуації вікових груп.

9. Телефони рятувальних та аварійних служб:

112— Єдиний номер виклику всіх служб екстреної допомоги (диспетчер викличе бригаду потрібної служби)

101— Пожежно-рятувальна служба

102— Поліція

103— Швидка медична допомога

104— Аварійна служба газової мережі

0 800 501 482— телефон довіри СБУ.

Будьте пильними! Бережіть себе!

ОРГАНІЗАЦІЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

в дошкільному навчальному закладі

Методичні рекомендації

Гра як основна діяльність дитини. Різновиди гри

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, мораль­ного, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні пот­реби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкіль­ника, вважаємо за потрібне ще раз повернутися до цьо­го питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкіль­ної освіти в Україні, чинними програмами розвитку, навчання та вихо­вання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Укра­їнське дошкілля", "Дитина в дошкільні роки", "Зернят­ко".

Проблема гри широко висвітлена в науково-методич- ній літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л. П.Усо- вої, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та ін­ших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах "Дошкільне ви­ховання", "Палітра педагога" та інших педагогічних ви­даннях.

Умовно виділяють три класи ігор:

1) ігри з ініціативи дитини (творчі);

2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі);

3) народні ігри (створені народом).

Розглянемо кожний з цих видів.

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми.

Значна частина творчих ігор — це сюжетно-рольові ігри "в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлю­ючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом по-справжньому переживають свої ролі, відверто вияв­ляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольо- ва гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до лю­дей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжет- но-рольових ігор належать також ігри з еле­ментами праці та художньо-творчої діяльності.

Різновид творчої ігрової діяльності — театра­лізована діяльність. Вона пов'язана зі сприй­манням творів театрального мистецтва та від­творенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізо­ваної діяльності: сюжет, сценарій, гра за сю­жетом літературного твору, театралізація, каз~ ка-переказ. Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та спе­цифічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри- драматизації.

У режисерській грі дитина як режисер і вод­ночас "голос за кадром" організовує театраль- но-ігрове поле, акторами і виконавцями в яко­му є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме.

ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературно­го твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визна­чають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгор­тання дій, реплік персонажів). У цьо­му й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допома­гають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню ціліс­ність, сприяють розвитку виразнос­ті мови і рухів.

Ще один вид — конструкторські ігри (у літературі їх інколи помил­ково називають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу ди­тини на різні види будівництва, спри­яють набуттю конструкторських на­вичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конст­руктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різ­ні речі за власним задумом або за завданням виховате­ля. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійс­нити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.

При всій різноманітності творчих ігор вони мають спіль­ні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особли­во в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвива­ють її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактов­ного керівництва дорослого, спрямованого на активіза­цію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії.

ігри з правилами. Ці ігри дають можливість система­тично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, ви­ховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому сад­ку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до по­коління, однак вихователі, обираючи гру, обов'язково мають враховувати вимоги сучасності.

За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі.

Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвит­кові розумових здібностей дитини, оскільки містять ро­зумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дити­ни, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення.

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отри­мують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кож­ного учасника).

Рухливі ігри важливі для фізичного виховання до­шкільнят, оскільки сприяють їхньому гармонійному роз­витку, задовольняють потребу малюків у русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду. За методикою Едуарда Вільчковського з дітьми дошкільного віку про­водять два різновиди рухливих ігор — сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тва­рин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організо­вано, як того вимагають правила.

ігрові вправи характеризуються конкретністю рухо­вих завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення об­разів, досягнення певної мети й точне виконання пра­вил, що часто призводить до ігнорування чіткості у ви­конанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м'ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо).

Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовують­ся в усіх групах дошкільних закладів, організація і мето­дики їх проведення мають багато спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвит­ку рухів дошкільнят — поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються. За ступенем фізичного навантаження розрізняють рухи великої, середньої та малої рухливості.

У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов'язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порів­нювати сили команд та окремих гравців.

Важливе місце в старшому дошкільному віці посіда­ють спортивні ігри: городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.

Народні ігри — це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хо­роводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони — невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкіль­ному закладі, важливе джерело засвоєння загально­людських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок,

а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий.

У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо. З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та діду­сів, в які ігри вони грали у дитинстві. Розрізняють інди­відуальні, колективні, сюжетні, побутові, театралізо­вані ігри та рухливі ігри-забави.

Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри "Палички-вируча- лочки", "Хлібець", "Піжмурки", "Квач", Туси-гуси", "Диби- диби" тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та правильна реакція.

Особливе місце в житті дітей посідає народна іграшка. Її простота, виразність і доцільність відіграють неабияку роль у розумовому, моральному, естетичному розвиткові дитини. Українську народну іграшку характе­ризують ритмічність форм, декоративність розпису, ор- наментальність, яскравість, стриманість у доборі кольо­рів. Це — дзвінкоголосі свистульки, фігурки людей, тварин, птахів, ляльки, каталки з різноманітного матері­алу. Добираючи іграшки для дітей, слід виходити з того, наскільки вони відображають національний колорит, сприяють активності й самодіяльності дітей, розширен­ню їхнього світогляду.

Предметно – ігрове середовище

Для організації ігор важливо створити предметно- ігрове середовище. Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реаліза­ція дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсаль­ність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, транс­формувати відповідно до задуму гри, її змісту, перспек­тив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідно­шення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо.

До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іг­рашки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному прос­торі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер'єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей.

Для проведення ігор створюються Ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор (конструктори: де­рев'яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформувати­ся. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осе­редок, переходячи від однієї гри до іншої.

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграш­кам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.

Усі іграшки можна умовно поділити на три типи:

1) готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо);

2) напівготові іграшки (кубики, картинки, конструк­тори, будівельний матеріал тощо);

3) матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).

За допомогою готових іграшок дітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої вражен­ня, переживають яскраві почуття, активізують уяву ді­тей, коригують зміст ігор.

Напівготові іграшки використовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують ак­тивізації розумової діяльності, для виконання поставле­них педагогом завдань: розташувати кубики за розмі­ром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь бу­дівлю тощо.

Матеріал для створення іграшок дає великі можли­вості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомо­білі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо.

Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості.

До особливої групи відносимо театральні Іграшки та костюми для різних персонажів, атрибути, які допов­нюють створені образи. Це театрально-ігровий матері­ал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові пер­сонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.

Організація ігрової діяльності протягом дня

Протягом дня діти мають можливість гратися чотири рази: до сніданку (5-40 хв), між сніданком та заняттями (5-7 хв), на відкритому повітрі (1 год.-1 год. ЗОхв), піс­ля денного сну (20-40 хв).

ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка, перериваються сніданком і тривають до почат­ку занять. Завдання вихователя в цей період — так раціо­налізувати педагогічний процес, щоб мати можливість організувати гру дітей в найефективніших формах, ак­тивно впливати на її хід та взаємини дітей.

У молодшій групі перевага надається іграм, в яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без складних особистісних взаємин. Це ігри, напри­клад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, не­складні будівельні ігри, під час яких може виникати по­треба не тільки в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібний ма­теріал та іграшки, які спонукають дітей до рухів. У дру­гій половині року набувають оформленого характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі.

У вихованців середньої групи досвід ігрової діяль­ності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко ро­зуміють один одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграш­ки формують почуття і думки малюків, отже, дітям слід надати якнайширші можливості гратися в усе, що їм хочеться. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, збе­рігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосеред­ність переживань, віру дитини в правдивість того, що діється.

Вихованцям старшої групи надаються широкі мож­ливості для гри в рольові, будівельні, дидактичні та рух­ливі ігри як індивідуально, так і колективно.

Ігри дітей після сніданку мають узгоджуватися з харак­тером та змістом подальших занять. Так, перед заняття­ми з рідного мовлення, математики, малювання дореч­ними будуть ігри на розвиток мислення, уваги, уяви. Іншу спрямованість надаємо іграм, якщо наступні заняття по­требують від дітей рухів (хореографія, фізкультура). Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним процесом. Важливо відходити від шаблонів. Ні в якому разі не варто нав'язувати щось дітям, викликаючи тим самим у них спротив, вихід з гри або її припи­нення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації.

Ігри між заняттями. Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантажен­ня—з дрібними іграшками, м'ячем, нескладним конст­руктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині можливість рухати­ся. У перервах між заняттями варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до занять має відбуватися спокійно та невимушено.

Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжува­ти гру, розпочату раніше (до занять або між ними), якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри ба­жано всіляко урізноманітнювати, оскільки є великий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше використати ці умови, щоб вихованці могли побігати, по­стрибати, просто побавитися.

Організуючи ігри на відкритому повітрі, слід обов'яз­ково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну погоду вони мають давати достатнє наванта­ження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров'ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров'я кожного вихованця, погодних умов.

Молодші дошкільнята досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи малят, слід створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м'я­чі, кульки, кубики, скакалки та ін.). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, починаючи з найпрості­ших ("Конячки", "Коники", "Дожени м'яч", "Принеси пред­мет", "Ширше крок" і т.п.); підскоки та стрибки ("Стриб­ни вище", "Торкнися м'яча", "Злови метелика"); лазіння і повзання (проповзти по дошці, лаві), гру "Квочка та курчатка"; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри-забави ("Хованки", "Піжмурки", "Мильні бульбашки" тощо).

Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним матеріалом, що є початком конструкторської діяльності. Педагог обов'язково навчає дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи прямого впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив через іграшку, несклад­ну інсценівку тощо. Малюкам цього віку подобаються сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов'язані з пов­сякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляль­ки, хлопчики — з машинами).

Вихованцям середньої групи можна запропонувати для гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. У цей віковий період також прово­дять дидактичні ігри, пов'язані з рухом. Це ігри-загад- ки, де діти рухами зображають якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активного фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно-рольових ігор ("водії", "сім'я", "магазин", "за­лізниця", "пілоти", "лікарня", "зоопарк" та ін.). Чергу­вання ігор з правилами і без них сприяє розвитку та урізноманітненню ігор, їхньому виховному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор у середній групі шіе невеликі, варто на них спиратися, коригуючи в разі 'потреби зміст та умови гри.

У старшій групі можна запропонувати дошкільнятам перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (в "моряків", "льотчиків", "космо­навтів") можуть тривати тижнями, поступово розвиваю­чись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послі­довність дій визначено заздалегідь), дидактичні,

сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводитися до порад, як краще організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для кращої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати. Важли­вий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого в грі самі за допомогою лічилки, або його призначить вихователь.

/гри після денного сну в усіх групах проходять у кім­наті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяльність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони грають у різні види ігор, виховні завдання урізноманіт­нюються та індивідуалізуються.

Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпочаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо образів, щоб грати різні ролі, будувати спо­руди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна прово­дити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різно­манітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвит­ку дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві відводиться значна роль. Це — ігри- хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри- загадки. Активною має бути роль вихователя і в іграх- драматизаціях.

Неабияку роль у житті дитини відіграє гра-праця з використанням продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться завдання дати ще й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання тощо), це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках при­зводить до її припинення. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками якої діти вже володіють.

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагати­лися, менше часу витрачається на одягання, роздяган­ня, збирання на прогулянку, є можливість повніше за­довольняти потреби дітей у грі.

Так, з вихованцями молодшої групи після денного сну проводяться веселі рухливі ігри, ігри з піском та ін­шим будівельним матеріалом. Можна запропонувати ма­лятам побавитися заводними іграшками, послухати му­зичну шкатулку, пограти в нескладну дидактичну гру типу "Вгадай, хто покликав", "Впізнай, що це", "Хто як кри­чить?". Якщо погода вітряна, прохолодна, доцільно ор­ганізувати ігри з вітрячками або запропонувати дидакти­чні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки.

Улітку у середній та старшій групах слід активно впроваджувати творчі ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою також ігри- драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та досвіду для інсценування знайомих літературних тво­рів. Старшим дошкільнятам можна запропонувати дидак­тичні ігри, які за змістом пов'язані з навчальною програ­мою з рідного мовлення, ознайомленням з навколишнім світом, з навчанням лічби тощо. Слід активно запро­ваджувати відгадування загадок, знаходження частин предмета та його складання, які проводяться як з усією групою, так і з окремими дітьми. У дощові дні діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабірин- ти, ігри з кубиками, настільний хокей тощо).

Ігри-забави досить популярні й у старших дітей. "Ве­селі подорожі", "Спритні рибалки" та інші розважають та зацікавлюють їх. Але варто вдумливо поставитися до змісту цих ігор, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям.

Дітям подобаються будівельні ігри. Тож матеріали для них завжди мають бути на спеціально відведеному міс­ці, щоб діти мали можливість розпочати різні ігри — бу­дівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад, "Побудова дачі", яка "переобладнується" багато ра­зів і може перетворитися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон, біля якої будують сауну тощо).

Закінчується насичений цікавими різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. При­биранню також можна надати вигляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконан­ня установлених правил, підтримання порядку. "Де наші робітники?— запитує вихователь, — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали до складу відвезти, щоб завтра закінчити "будівництво". Почув­ши такі слова, "робітники" швидко й охоче збирають матеріали. "А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день завершується, треба ставити машину в гараж".

Взаємозв'язок між окремими видами ігор

Зміст творчих ігор та ігор з правилами — своєрід­не відображення навколишньої дійсності, однак більш безпосереднє. Мета гри може змінюватися, взаєми­ни між людьми нестійкі, умовні й не завжди обов'яз­кові для кожного. На відміну від творчих зміст дидак­тичних ігор завжди відомий заздалегідь. Завдання та правила гри однаково обов'язкові для кожного. Мета дидактичних ігор — розвиток розумових здійбностей.

Спільною для обох видів ігор є діяльність дітей, зав­дяки якій дидактичні ігри наближаються до творчих. Ін­терес до дії — основний чинник, який захоплює дітей. При цьому дії якісно різняться. Так, у творчих іграх дія стихійна, не пов'язана з обов'язковими правилами. Діти самі створюють, змінюють, пристосовують правила для своїх дій, вирішують, чи вони потрібні. У дидактичних іграх ігрова дія завжди пов'язана із заздалегідь установ­леними правилами. Інша відмінність в ігрових діях про­являється в їхній функції, яка в творчих іграх сприяє за­гальному розвитку дитини, а в дидактичних — досягненню конкретної мети за допомогою різноманітних цікавих завдань.

Дорослі мають коригувати проведення всіх видів ігор. Зокрема, керівництво творчими іграми полягає в збага­ченні уявлень та вражень дітей, доборі відповідних ігра­шок та матеріалів, збереженні безпосередніх пережи­вань дітей, розвитку їхньої ініціативи тощо. Коли вихователь проводить дидактичні ігри, він є ініціато­ром, організатором, має обов'язково пояснити пра­вила гри, стежити за її перебігом, а інколи й брати у ній безпосередню участь.

Відмінність обох видів ігор не виключає їхньої взає­модії. У дидактичних іграх діти навчаються різних видів ігрової діяльності, дотримуватися правил гри. Вони на­чебто проходять школу організованої поведінки, спра­ведливих взаємин, що значною мірою переноситься й у творчі ігри. Дидактичні ігри як метод навчання в дитячо­му садку допомагають закріплювати здобуті знання, застосовувати їх на практиці, переносячи опрацьований матеріал у творчі ігри та збагачуючи їхній зміст. Прикла­дом взаємозбагачення можуть бути дидактичні ігри "Школа", "Подорож" тощо, елементи яких часто зустрі­чаються і в творчих іграх дітей. З іншого боку, безпосе­редність переживань, вільне включення дитини в дію, характерні для творчої гри, легко переносяться в дидак­тичні ігри, що робить їх жвавішими та цікавішими.

Незрівнянно більше взаємозв'язані дидактичні та рух­ливі ігри. Вони мають однакову структуру. Як у дидакти­чних, так і в рухливих іграх дітям дається завдан­ня. Відмінність між дидактичними та рухливими іграми полягає, головним чином, у змісті: вико­нуються завдання розумового або фізичного ха­рактеру. Спільна ознака цих ігор — зацікавленість дітей у перебігу та результатах гри.

Окремі аспекти планування ігрової діяльності

План дає вихователеві змогу заздалегідь про­думати методи й прийоми навчання і виховання дітей, бачити шляхи досягнення поставленої мети. Усе, що планує вихователь, має забезпечувати гармонійний розвиток особистості кожної дити­ни. Слід пам'ятати: планування має бути гнучким, адже на його реалізацію можуть вплинути непе­редбачені чинники. План — це не формальність, а неодмінна умова успішної та плідної роботи з дітьми, де головне — не схема і форма, а зміст.

Розглянемо планування сюжетно-рольової творчої гри, в якій найуспішніше формується зміс­товна ігрова діяльність дошкільнят та їхні взаєми­ни. Аналіз планів навчально-виховної роботи показав, що між ігровою діяльністю та змістом за­нять із ознайомлення з навколишньою дійсністю, спостереженнями поза заняттями (наприклад, на

прогулянці) часто немає жодного зв'язку. Але ж такі спос­тереження випадкові, непродумані й малоцінні для за­гального розвитку дитини. Також часто недостатній зв'я­зок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею дітей.

Щоб правильно організувати керівництво іграми, ви­хователь має, вивчивши ігрові інтереси та рівень розвитку творчих ігор своїх вихованців, скласти перспективний план розвитку ігор на місяць, квартал, півріччя, рік, вка­завши теми ігор, обсяг та шляхи їхнього розвитку.

Крім того, конкретизуючи перспективний план, пе­дагог повинен скласти календарно-тематичні плани нав­чально-виховної роботи (з урахуванням вікових особли­востей дітей та рівня їхнього розвитку). Якщо в дітей виникла цікава й корисна у виховному сенсі гра, вихова­тель має підтримати дитячу ініціативу, змінивши наміче­ну ним ігрову тематику.

Тематичним планом охоплюються ті розділи програ­ми, які сприяють збагаченню змісту сюжетно-рольових та будівельних ігор, забезпечуючи концентровану по­дачу матеріалу з метою підтримання й розвитку інтере­су до тієї чи іншої гри.

Відповідно до провідних ігрових інтересів тематичне планування має включати конкретні спостереження за предметами та явищами навколишнього середовища, екскурсії, добір художньої літератури, ознайомлення з творами мистецтва; конструювання, ліплення, аплікації і малювання; іграшки та атрибути для ігор (зазначити, що треба придбати, що — виготовити за допомогою бать­ків, що — разом з дітьми).

Під час гри може виникнути потреба в таких атрибу­тах, які не можна було передбачити заздалегідь. У таких випадках слід підтримати ініціативу дітей, допомогти ви­готовити або замінити іншими предметами необхідні ат­рибути і цим самим підтримати інтерес до гри.

Планування роботи з організації сюжетно-рольових ігор для молодших дошкільнят має свої особливості порівняно з плануванням для старших груп. Календарні плани молодших і середніх груп передбачають не лише створення умов для проведення творчих ігор, а й при­йоми навчання дітей конкретних дій з іграшками,

демонстрацію конкретних ігрових дій. Вихователь пла­нує умови та прийоми, які сприяють проведенню ігор, ним організованих, ігор за особистим задумом, ігор по­руч, ігор разом тощо. У молодших групах вихователь планує свою особисту участь в іграх, що створює більш сприятливі умови для організації та керівництва іграми дітей. Ураховуючи те, що в старшому дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю, змінюються методи та прийоми керівництва грою, що дістає відображення в календарному плані. Так, участь вихователя в іграх, яка мала велике значення в молодших групах, уже не є та­кою актуальною.

У календарному плані розписано прийоми стимулю­вання діяльності дітей: вибір теми гри, розподіл ролей, налагодження позитивних взаємин тощо. Час проведення ігор чітко не визначається, а планується сумарно з інши­ми педагогічними процесами. Таким чином, кількість часу, який залишається для ігор, значною мірою за­лежить від того, коли дитину привели до садка, які навички самообслуговування вона має, які взаєми­ни склалися між дітьми, як вони переходять від од­ного режимного моменту до іншого, чи вміють доби­рати іграшки тощо.

Керівництво іграми здійснює безпосередньо вихова­тель, причому воно має бути тактовним, певною мірою інтуїтивним. Педагог ураховує індивідуальні та вікові особ­ливості дітей, конкретну ситуацію, дитячий та власний досвід, формуючи у вихованців наполегливість, актив­ність, готовніть до подальшої діяльності.

Визначаючи компетентність дошкільнят в ігровій діяльності згідно з Базовим компонентом до­шкільної освіти в Україні, доцільно враховувати такі показники: складність сюжету, його чіткість, наближеність до реального життя, перспектив­ність, логічну завершеність; визначеність ролей, їх узгодженість, типізацію та індивідуалізацію їх­ніх основних характеристик, адекватність ігрових дій; чітке визначення правил гри, дотримання їх дитиною; збалансоване спілкування з товариша­ми, оптимістичний настрій.