Консультація для батьків і педагогів

ЩО ТАКЕ ПАМ'ЯТЬ?

Коли дорослі говорять дитині: «Давай вивчимо віршик до свята!» — навряд чи вони розуміють, який складний психічний процес при цьому починає діяти. Усе, що ми бачимо, чуємо, пере­живаємо, відчуваємо, може зберігатися в пам'яті протягом дуже тривалого часу. Згадайте розповіді своїх бабусь про те, що було в їхньому дитинстві. Адже вони згадують навіть дрібні подробиці, а минуло декілька десятків років.

Спробуйте собі уявити, яку кількість образів, слів, знаків, спогадів про пережиті почуття ми пам'ятаємо. Саме завдяки пам'яті відбувається дивне поєднання минулого, сьогодення і майбутнього. Ми можемо порівняти свій сьогоднішній досвід із попереднім, можемо запам'ятати нову інформацію і скористатися нею в потрібний момент.

Якщо коротко спробувати розповісти, що таке пам'ять, то можна сказати так: пам'ять — це наша здатність запам'ятати, зберегти та у потрібний момент впізнати і відтворити те, що ми раніше бачили, чули, читали, переживали. І якщо хоча б один із цих процесів порушений, у нас виникають серйозні проблеми із пам'яттю.

Пам'ять дана нам із самого народження. Але володіти нею людина вчиться все своє життя.

ЧОМУ МИ ЗАБУВАЄМО?

Жоден із людей, що живе на планеті Земля, «абсолютною» пам'яттю не володіє. Як правило, в однієї людини вона є дещо кращою, в іншої — дещо гіршою. Більшість людей забуває 99% вивчених колись телефонних номерів і 90 % імен людей, які нам зустрічаються. Чому ж інформація не зберігається і чому ми забуваємо? Причин для того, щоб забути, існує досить багато. По-перше, інформація, що до нас потрапляє, не завжди систематизована. Досить часто нам доводиться запам'ятовувати різноманітний матеріал хаотично. І навіть якщо нам вдалося запам'ятати чимало, ще не факт, що в потрібний момент вдасться знайти потрібну інформацію, тому що ми не знаємо, на яку «полицю пам'яті» ми її поклали.

Деякі люди забувають ще й тому, що їм складно зосередитися, сконцентрувати свою увагу на потрібній інформації. Тоді ця інформація зберігається в пам'яті неточно й її складно використати.

А якщо інформація, яку необхідно запам'ятати, неприємна людині, пов'язана з якоюсь ситуацією, що травмує,— що відбувається тоді? Спрацьовують «охоронні» механізми, і людина просто забуває неприємні ситуації, людей, події.

ЯКІ ВИДИ ПАМ'ЯТІ ІСНУЮТЬ?

Виявляється, пам'ять дійсно буває «різна». Наприклад, залежно від того, наскільки довго зберігається інформація, пам'ять розподіляють на короткочасну і довгострокову. Навіть із назви стає зрозумілим, що короткочасна пам’ять — це коли інформація запам'ятовується швидко, але зберігається протягом дуже короткого часу.

Довгострокова пам'ять може зберігати величезну кількість інформації протягом довгого і необмеженого часу.

А тепер давайте проаналізуємо, як ми зазвичай запам'ятовуємо інформацію. «По-різному»,— скажете Ви і будете праві. Ми можемо просто запам'ятати «немов випадково» якісь деталі, зміст книг, цифри. А можемо поставити собі завдання запам'ятати, докласти вольового зусилля до запам'ятовування. У першому випадку, коли запам'ятовування і відтворення відбуваються автоматично, без особливих зусиль, без постановки мнемічного завдання запам'ятати, зберегти, довідатися, відтворити, працює так звана мимовільна пам'ять, а в другому випадку починає діяти саме довільна пам'ять.

Дитяча пам'ять нагадує пластилін. Віршики, пісеньки, репліки героїв фільмів і мультфільмів, незнайомі іноземні слова, здається, немов «відбивається» у голові дитини. Поки дитина ще мала, вона зовсім не ставить перед собою завдання щось запам'ятати. Вона запам'ятовує те, на що звернена її увага, що справило на неї враження, що було цікавим. Це і є мимовільна пам'ять. Мимовільна пам'ять має цікаву особливість. Виявляється, якщо малюкові просто дати розглядати картинки, він їх звичайно якось запам'ятає. Але якщо йому запропонувати придумати якесь слово до картинки або ж розкласти окремо зображення предметів для саду, кухні, дитячої кімнати, двору, результат запам'ятовування помітно зросте.

1 Ірояви довільної пам'яті виникають у дитини в чотири-п'ять років. Можна навести найпростіший приклад початку роботи довільної пам'яті. Перед ранком малюкові потрібно вивчити вірш. Спочатку маля тільки усвідомлює завдання: «Потрібно вивчити вірш». Але як це зробити, воно поки що не знає. І в цьому йому допомагає дорослий, який наводить приклади, як легше запам'ятовувати. Він прочитує вірш цілком, повторює деякі рядки, запитує в маляти: «А що було далі?», робить потрібні паузи. І дитина поступово опановує спеціальні дії запам'ятовування.

Наша пам'ять зберігає все: почуття, образи, слова, рухи. Тому і пам'ять розподіляють на емоційну, образну, словесно-логічну і рухову.

Рухова пам'ять виявляється дуже рано, коли маля починає хапати руками предмети, учиться повзати, ходи ти.

У ранньому віці дитина вчиться бігати, стрибати, умиватися, застібати гудзики, зашнуровувати черевики. Без рухової пам'яті все це було б неможливо. У віці 4-6 років робота рухової нам'яті стає більш складною.

Маля займається спортом, танцями, грає на музичних інструментах. Воно вчиться запам'ятовувати, зберігати і відтворювати в певному порядку більш складні рухи. Для цього потрібна спеціальні тренування під керівництвом дорослого, який спочатку показує дітям послідовність рухів, а потім стежить за правильністю їхнього виконання.

Маля доволі рано запам'ятовує мамине обличчя, її запах, дотик рук. Дитяча пам'ять дуже багата на образи окремих конкретних об'єктів, які дитина колись сприймала: смак молока або цукерок, запах ялинки або таткового одеколону, звуки музики, м'яка на дотик шерстка кішки, голос близьких. Це образна пам'ять - пам'ять на те, що сприймається за допомогою органів чуттів: зору, слуху, дотику, смаку, нюху. Тому образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову, у зв'язку з тим, що в людини найбільш важливе значення мають зір і слух, найкраще зазвичай розвинені зорова та слухова пам'ять.

Словесно-логічна пам'ять — це здатність запам'ятовувати слова. Вона розвивається в дитини паралельно з розвитком мовлення. Завдання пригадати слова дорослі починають ставити перед дітьми вже в ранньому дитинстві. Вони запитують у дитини: «Як це називається? Хто це? Як тебе звати? Як робить кішечка?» Таке пригадування є важливим, насамперед, для розвитку спілкування і взаємин дитини з іншими людьми. У молодшому дошкільному віці дитина дуже добре запам'ятовує вірші, пісеньки і потішки, тобто ті словесні форми, які мають певну ритмічність, звучність. їхній зміст дитині може бути не зовсім зрозумілий, але вони прекрасно запам'ятовуються саме завдяки римі і ритму, які дитина сприймає дуже добре.

Є ще один цікавий вид пам'яті — емоційна. Вона зберігає враження про взаємини і контакти з навколишнім світом, застерігає від можливих небезпек або ж, навпаки, підштовхує до дій.

Наприклад, якщо раптом дитина обпеклася гарячою праскою або її пошкрябала кішка, то отримані враження можуть обмежувати її допитливість у майбутньому краще за різноманітні заборони дорослих. Або ж дитина просить батьків показати їй улюблений мультфільм або почитати знайому книжку. Передати їхній зміст маля ще не може, зате пам'ятає добре, що мультфільм дуже смішний, а книга — цікава. Це робота емоційної пам'яті.

ЯК ДІТИ ЗАПАМ’ЯТОВУЮТЬ? ЩО ВОНИ
ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ?

Малята досить смішно розповідають, як їм вдається щось запам'ятати:

От якщо ти мені прочитаєш віршик... А потім ще раз. І от цей рядок повториш, я тоді його запам'ятаю. І буду пам'ятати довго... Віршик про ведмедика ми вчили з мамою. Мені його так шкода стало, тому що йому лапу відірвали. Назовсім. Я потім побачила свого ведмедика і віршик згадала. Тільки в мого ще лапа на місці.

А я пам'ятаю, ми колись ходили в зоопарк, і там ведмедики білі купалися, а один рибку їв... (причому похід у зоопарк міг відбутися рік або навіть більше тому).

Я не пам'ятаю, коли в мене день народження. Тільки знаю, що тоді було дуже спекотно, і ми кавун великий їли!

За буквою А йде буква Б. Тому, що там картинки «Автобус» і «Білка» поруч намальовані.

Ось їде червоний такий, великий, який по рейках тільки їздить. Трамваєм називається, я згадав!

Зверніть увагу на те, як по-різному згадують діти. Хтось пам'ятає віршик, тому що йому було шкода ведмедика. Хтось запам'ятав картинки в «Абетці» і за ними згадує букви. Пам'ять кожної дитини — особлива. Дорослим потрібно зрозуміти, що маляті дається легше, а що — складніше і, зважаючи саме на це, добирати певні вправи і завдання для розвитку пам'яті.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ПОГАНО
ЗАПАМ'ЯТОВУЄ?

А чому Ви раптом вирішили, що дитина дійсно погано запам'ятовує? Чи знайома Вам така ситуація, коли маля повернулося з дитячого садка і на Ваше питання: «Що було сьогодні в садку на обід?» відповідає: «Не пам'ятаю»? Але не зовсім не означає, що в нього погана пам'ять. Просто малюкові нецікаво Вам про це розповідати, або він зайнятий іншою справою. Однак, трапляються і такі ситуації, коли дитина щось запам'ятовує дуже легко, а якісь предмети, слова, ситуації не може відтворити зовсім. Буває, що маля зльоту запам'ятовує те, що бачив хоча б раз. Зате вірші або англійські слова затримуються в його голові ненадовго. Для початку намагайтеся з'ясувати, із чим пов'язані проблеми в запам'ятовуванні. Може, Ваше маля неуважне? Може, йому просто нецікаво? Що саме дитина запам'ятовує погано — обличчя, вірші, числа, дорогу додому? Зверніть увагу на вікові особливості дитячої пам'яті. Спробуйте самостійно перевірити його пам'ять за допомогою нескладних завдань. Якщо Вам здається, що маля запам'ятовує занадто мало, можливо, доцільно показати його фахівцеві, дитячому психологові, що підкаже, які заняття допоможуть поліпшити пам'ять.

А ЯКЩО ЦЕ ПРОБЛЕМИ НЕ З ПАМ'ЯТТЮ?

(УВАГА, МИСЛЕННЯ, ІНТЕРЕС)

Батьки можуть перейматися тим, що дитина погано запам'ятовує, а насправді маля виявляється просто неуважним. Саме неуважність нерідко плутають із поганою пам'яттю. Малюк може бути просто заглибленим у свої думки, або в цей момент його увага сконцентрована, але па чомусь іншому, а ця інфор­мація йому нецікава. Часто порушенням пам'яті вважається неуважність, викликана перевтомою, наслідками хвороби, тобто станом, в якому в цей момент перебуває дитина.

Пам'ять та її розвиток також напряму пов'язані з рівнем розумових здібностей дитини. Існує пряма залежність між тим, про що малюк може думати і що робити, і тим, що він у стані запам'ятати. Тому очевидно, що з розвитком розумових здібностей, що відбувається, коли маля дорослішає, пов'язаний і розвиток пам'яті.

Обсяг дитячих знань теж впливає на здатність запам'ятовувати нову інформацію і згадувати стару. Отже, зі збільшенням обсягу знань буде розвиватися і пам'ять дитини.

Те, що дитина запам'ятовує, повинне мати для. неї певне значення. Зверніть увагу на те, як легко запам'ятовуються малям імена улюблених мультиплікаційних героїв, картинки із книги, що сподобалася. Якщо маляті зовсім не цікаво, навряд чи його пам'ять збереже хоч якісь деталі побаченого або почутого. Тому мотивація відіграє таку важливу роль у процесі навчання: вона допомагає незнайомим речам стати значущими та цікавими.

ЯК ПЕРЕВІРИТИ ДИТЯЧУ ПАМ'ЯТЬ?

Давайте перевіримо, наскільки добре в дитини розвинена довгострокова пам'ять. Можете поставити малюкові декілька нескладних питань, які змусять його згадати те. що він бачив або чув певний час тому. Скористайтеся готовими питаннями або придумайте свої.

— Що ти вчора їв на сніданок?

— Якого кольору платтячко на твоїй улюбленій ляльці?

— Скільки вікон у твоїй квартирі?

— Якого кольору очі в татка?

— Якого кольору сумочка в мами?

— Де знаходиться твоя улюблена іграшка?

— В яку пору року в тебе день народження?

— Назви номер твого будинку.

— В якому місті ти живеш?

Малята дуже люблять казки. Давайте цим скористаємося. Нехай згадають, з яких казок герої, (картинки)

А яким казковим героям належать ці речі? (картинки)

Якщо Ви ходили з дітьми на екскурсію або на прогулянку, можете легко скористатися ситуацією. Наступного дня попросіть їх описати, що вони бачили вчора. Це не тільки перевірка довгострокової пам'яті, але й відмінне її тренування.

Як перевірити, наскільки добре в маляти розвинена зорова пам'ять?

Приготуйте заздалегідь 5-6 предметів або карток з їхнім зображенням. Надайте ЗО секунд, щоб дитина змогла їх запам'ятати. А потім сховайте картки і попросіть її перелічити, що вона бачила.

Чим більше предметів назве дитина (у правильній послідовності), тим краще в неї розвинена зорова короткочасна пам’ять.

Є й інші способи перевірки зорової пам'яті.

Наприклад, Ви можете показати дитині нескладну картинку (1 хвилина). Потім картинка закривається, і малюк повинен намалювати її по пам'яті. Простіший варіант цього завдання: домалювати відсутні частини малюнка.

А як перевірити слухову пам'ять?

Прочитайте малюкові 10 слів: стіл, калина, крейда, слон. шафа. рука, вікно, яблуко, човен, квітка.

Якщо після першого прочитання дитина повторила 5-6 слів, це свідчить про високий рівень слухової пам'яті.

Перевіримо асоціативну (значеннєву) пам'ять. Запропонуйте малюкові запам'ятати не просто окремі слова, а пари слів. Причому слова в цих парах будуть обов'язково пов'язаними, наприклад: дощ — парасолька (коли йде дощ, ми розкриваємо парасольку і ховаємося під нею від дощу). Не дуже швидко прочитайте дитині ці пари слів, а потім називайте одне слово з пари і просіть дитину згадати друге.

Сніг — зима; ніс — окуляри:

кран — вода: ключ — замок:

дим — труба; школа — діти;

колесо — машина; стіл — обід;

міст — річка; годинник — час.

Тепер підрахуйте, скільки пар слів дитина відтворила правильно.

Якщо це 6 пар з 10. то це свідчить, що асоціативна пам'ять розвинена досить добре.

ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ ДИТЯЧА ПАМ'ЯТЬ, КОЛИ
ДИТИНА ДОРОСЛІШАЄ?

Дошкільний період — найсприятливіший час для розвитку пам'яті. Саме в цей віковий проміжок маля з легкістю запам'ятовує найрізноманітнішу інформацію. Протягом усього дошкільного віку пам'ять удосконалюється і змінюється. Вона розвивається дуже інтенсивно, тому що малятам властиво ставити безліч питань і сприймати величезну кількість інформації.

Наша пам'ять починає розвиватися відразу після народження. Новонароджене маля впізнає людей за запахом із найпершого дня свого життя, а за голосом — у перші кілька днів. До кінця першого тижня життя немовляти можна помітити, що дитина вже вміє відрізняти за зовнішнім виглядом тих. хто за нею доглядає. Це означає, що навіть у перші дні свого життя маля може втримувати в пам'яті якусь інформацію.

Вашому маляті виповнився рік? Що ж воно може запам'ятовувати тепер? В улюбленій книжці дитина легко знаходить картинку, що вже бачила раніше, може назвати знайомі предмети, які її оточують, і навіть пам'ятати, для чого потрібні деякі з них — ложка, щоб їсти, ліжечко, щоб спати, тощо. її словниковий запас ще невеликий, але поповнюється з кожним днем.

У два роки маля продовжує активне дослідження навколишнього світу. Слова з'єднуються в короткі речення. Саме в цьому віці маля починає усе більше наслідувати дорослих, копіюючи їхні дії. При цьому дитяча пам'ять досить легко зберігає послідовність нескладних дій. А ще дитина вчиться виконувати інструкції, що дає їй дорослий.

У три роки дитяча пам'ять ще мимовільна. Маля не може поставити перед собою спеціальне завдання запам'ятати або згадати щось. І спеціальними способами запам'ятовування ще не володіє. Зате в його пам'яті легко зберігається те, що яскраво, цікаво. Це можуть бути якісь події, дії або образи. Словесний матеріал (вірші, казки, окремі слова) запам'ятовуються в тому випадку, якщо вони знайшли емоційний відгук у душі дитини.

У чотири-п'ять років маля вперше починає розповідати про своє минуле. Воно може це робити, тому що дійсно пам'ятає події свого минулого, які насправді відбувалися нещодавно. Тепер маля може порівнювати предмети, навіть якщо вони не перебувають у нього перед очима. Швидкість розвитку пам'яті в цей час є значно вищою за швидкість розвитку інших інтелектуальних функцій. Тому Ви можете помітити, як легко маля запам'ятовує вірші. Але й у цьому віці запам'ятовування ще відбувається мимоволі.

Після чотирьох років починає формуватися довільна пам'ять. Це зовсім не означає, що як тільки дитині виповнилося чотири роки. її пам'ять відразу стала довільною. Все відбувається поступово. У цьому віці для дітей дуже важливою є гра. у процесі якої і відбувається розвиток пам'яті.

У цей час зазвичай починається підготовка до школи, і це позитивно впливає на розвиток довільності пам'яті.

У шість—сім років розвивається довільна увага, маля вже може самостійно поставити собі завдання щось згадати або запам'ятати. Це бажання потрібно всіляко заохочувати, навчати малюка запам'ятовування за допомогою ігор і вправ, контролювати правильність засвоєння інформації. Вже незабаром маля піде до школи, і всі навички, які Вам удалося прищепити у дошкільному віці, стануть базою для його шкільних досягнень.

Майте на увазі, що прийоми запам'ятовування і пригадування дитина не винаходить сама, їй потрібна грамотна допомога дорослого. Обсяг дитячої нам'яті багато в чому буде залежати від того, наскільки в дитини розвинені увага, сприйняття, мовлення, мислення. Тому розвивати малюка потрібно всебічно.

ЧИМ ДИТЯЧА ПАМ'ЯТЬ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ
ВІД ДОРОСЛОЇ?

Виявляється, уявлення дітей про малознайомі речі часто бувають неясними, нечіткими і тендітними. Наприклад, побували Ви з малям у цирку або театрі. Збережені в пам'яті дитини образи поступово тьмяніють, зливаються з іншими образами. Дитячі уявлення немов зібрані зі шматочків: щось зникає згодом, щось спотворюється або заміняється іншим. Це відбувається тому, що дитяче сприйняття ще не зовсім досконале і малята не вміють користуватися своєю пам'яттю. Здатність до запам'ятовування залежить від віку, і вже доведено, що чим старшою є дитина, тим краще працює в неї пам'ять. Учені пояснюють, що це обумовлено не стільки розвитком самої пам'яті, скільки вдосконаленням техніки її застосування. Тобто з віком діти вчаться застосовувати ту або іншу стратегію, що дозволяє їм легше і результативніше запам'ятовувати нову інформацію, а потім знаходити її в пам'яті.

Але говорити, що дитяча пам'ять є недосконалою або гіршою, ніж пам'ять дорослого, неправильно. Професор Володимир Слуцький з університету Огай порівняв короткочасну пам'яті дітей та дорослих і виявив, що п'ятирічні малята запам'ятовують більше деталей. Дослід був організований таким чином, що добровольці не знали, що в них перевіряють саме пам'ять. Діти і дорослі переглядали безліч фотографій тварин, а потім намагалися розпізнати вже бачене під час повторного перегляду. На багатьох кадрах були зображені, скажімо, котячі мордочки,— схожі, але не ті самі. Виявилося, що дорослі точно вгадували лише 7 % знімків, а діти у віці п'яти років (або приблизно в цьому віці) — 31%. Отже, діти і дорослі зовсім по- різному аналізують знімки — дорослі беруть до уваги так званий аналіз за категоріями (кіт, собака, кінь), а діти — схожість предмета з раніше побаченим. Тобто після того, як у голові дорослого відбувалося упізнавання, що «це кіт», його більше нічого особливо не хвилювало, і він поспішно натискав на кнопку «так». У той же час дитина безпосередньо намагалася зіставити риси «обличчя» з побаченим раніше і частіше впізнавала «саме цього кота».

Пам'ять маляти дошкільного віку є особливо багатою на образи окремих конкретних предметів. Для дитячої пам'яті характерною є дивна властивість — виняткова фотографічність. Діти можуть легко вивчити напам'ять який- небудь вірш або казку. Зверніть увагу на те, що коли Ви читаєте маляті книж­ку, достатньо Вам лише відхилитися від тексту, як дитина Вас відразу поправить, тому що вона точно пам'ятає те, що вже чула раніше.

Консультації

2022-2023

Професійний колаж (серпень)
Хореографічні етюди для використання в роботі

Консультація «Тип темпераменту дошкільника» (вересень)

Прес-реліз
Проведення ранкової гімнастики (жовтень)

Консультація «Пам'ять дітей» (жовтень)

Методичний квест для педагогів
Якість планування освітньої роботи з дітьми (жовтень)

Консультація
Безпека дітей під час занять з фізкультури (жовтень)

Консультація «Фізичне виховання в сім’ї» (листопад)

Інформація: «Чому дошкільнята скаржаться» (грудень)

Кейс-метод
Правове виховання дошкільників(грудень)

Консультація «Сімейний оберіг» (січень)

Дебати
Чи потрібні дитині права (січень)

Консультація «Правове виховання в сім’ї» (лютий)

Інформація «Порушення сну у дітей» (березень)

Педагогічний брифінг
Театралізовані ігри (березень)

Фідбек «Дитина заздрить. Як допомогти?» (квітень)

Інформація Булінг в освітньому процесі (квітень)

Гендерне виховання дітей (квітень)

Які навички знадобляться дитині в школі (травень)

Організація загартування дітей влітку (травень)

Консультація для батьків

Як підготувати дитину до шкільного життя

1. ВЛАШТУЙТЕ ПРОГУЛЯНКУ ДО ШКОЛИ: проведіть дитині екскурсію територією, походіть по шкільному подвір'ю, зайдіть у середину, якщо є можливість, покажіть дитині клас, в якому вона буде навчатися. По дорозі до школи можна грати у щось цікаве, таким чином, цей процес завжди буде викликати хороші асоціації в майбутнього школяра.

2. ГРАЙТЕ В ШКОЛУ: посадіть дитину серед іграшок-"учнів" і проведіть "урок". Попросіть малюка встати, коли "мама-вчителька" заходить до "класу", сісти за парту, розкрити зошит, узяти ручку. Таким чином, ці прохання не будуть незвичними для дитини, коли вона їх почує в школі й дитина зможе легко їх виконати.

3. ЗБИРАЙТЕ ПОРТФЕЛЬ ТА ОДЯГАЙТЕ ШКІЛЬНИЙ ОДЯГ. Проведіть "тренування": нехай першокласник спробує самостійно надягти одяг для школи, а також, зібрати портфель. Можна пограти в таку гру: розкладіть шкільне приладдя на підлозі, а потім покажіть, як збирати портфель і що куди класти. Пам'ятайте, в жодному разі не складаємо портфель за дитину, а складаємо його РАЗОМ з дитиною, поки вона не привчиться робити це самостійно.

4. ПОТОВАРИШУЙТЕ З ГОДИННИКОМ: поставте в кімнаті дитини годинник і навчіть дитину розбиратися в часі. Поясніть, що на виконання певного завдання в школі є спеціально відведений час і дуже важливо, щоб дитина уміла укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік звичайного дня й коли дитина буде, наприклад, їсти, гратися або малювати, звернути її увагу, скільки ще їй залишилося часу на цю дію за розкладом.

5. ПРИВЧАЙТЕ ДО ПОРЯДКУ: нехай у майбутнього школярика з'являться всілякі теки, файли, коробочки й він навчиться складати туди свої малюнки, олівці й інші дрібнички. Розвивати цю навичку необхідно заздалегідь, щоб у школі дитина знала, що у кожної речі є свій "будиночок" і нічого не загубиться в портфелі.

6. ПРИВЧАЙТЕ ДИТИНУ ВСТАВАТИ РАНІШЕ. Для цього достатньо щодня віднімати від її сну 5-10 хвилин і, звісно, супроводжувати пробудження дитини приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами чи тата. Тоді першого вересня школярик не буде сонно позіхати на шкільній лінійці.

7. ШИЙТЕ АБО ГРАЙТЕ В ШАХИ. Діти 6- та 7-річного віку відрізняються своєю непосидючістю й допитливістю, тому активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків — грати в шахи, шашки. Бажання виграти в мами чи в тата або створити щось своїми руками "переважать" над бажаннями постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці.

8. ФОРМУЙТЕ ПОЗИТИВНИЙ ОБРАЗ ШКОЛИ: розповідайте цікаві історії зі свого шкільного життя, наприклад, про те, як ви знайшли свого першого шкільного друга або ваше захоплення певним шкільним предметом допомогло обрати майбутню професію й стати успішною людиною.

9. НЕ ЗАЛЯКУЙТЕ ОЦІНКАМИ: казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки ЗАБОРОНЕНО. Тим паче, що у 1-му класі їх не ставлять. Хваліть дитину за будь-які зусилля, створюйте ситуацію успіху, позитивно оцінюйте щоденний поступ дитини у виконанні тієї чи іншої справи. Тоді вона знатиме, що хороші оцінки — не єдині її заслуги перед батьками.

10. НЕ НАМАГАЙТЕСЯ СВОРИТИ ВУНДЕРКІНДА. До початку навчання не потрібно підтягувати всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Краще відпрацьовувати вже набуті навички дитини. Тренуйте увагу, пам'ять, мислення дитини за допомогою різноманітних ігор. Читайте книжки, попросіть переказати прочитане або почуте, відповісти на декілька нескладних запитань. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему, чітко відповідати на запитання і з нетерпінням очікувати цікавого, захопливого й бурхливого шкільного життя.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ВИХОВАНЦІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

1. Співпрацювати з педагогічними працівниками ДНЗ щодо організації освітнього процесу дітей дошкільного віку в умовах війни.

2. Підтримувати зв’язок з вихователями щодо стану здоров’я дитини.

3. Відстежувати негативні наслідки пережитих психотравмуючих подій. Вони можуть проявлятися не одразу, тому дорослі, вихователі та батьки, мають постійно стежити за психоемоційним станом дітей, їхнім самопочуттям, виявляти хвилювання, тривоги. Необхідно звертати увагу на збудливість, тривожність, агресивність, заглиблення в себе. Також слід уважно стежити за здоров’ям дітей, зокрема сном, апетитом, настроєм, частотністю вередування, наріканнями на головний біль тощо. Такі показники загального стану здоров’я дітей переважно є об’єктивними показниками втоми, перевантаження, хвилювання, страхів та проявами наслідків психотравми.

4. Пам’ятати, що щоденне спілкування та спільне проведення вільного часу з дитиною є запорукою її успішного подальшого майбутнього. Для дітей надзвичайно важливо відчувати повну емоційну присутність батьків. Допомагати дитині, якщо в неї щось не виходить, підтримувати її, бути терплячими. Пам’ятати, що педагоги завжди готові до співпраці з питань виховання, розвитку дитини і надання необхідної професійної допомоги, не зволікати й звертатися до них за порадами та рекомендаціями.

5. Дотримуватися режиму дня, звичних ритуалів, що допоможе дитині встановити зв’язок не лише з минулим, а взагалі з життям та безпекою.

6. Сприяти формуванню у дітей навичок безпечної поведінки, використовуючи рекомендації педагогів.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Дитячі запитання,

як відпо­відати на них, щоб не просто давати інформацію, а розвивати мислення, зба­гачувати емоційні враження, життєвий досвід дітей

Дошкільний вік особливо сензитивний для становлення особистості дити­ни, її розумового та мовленнєвого розвитку. І, безумовно, дуже важливо, щоб поряд з дітьми були уважні, люблячі дорослі, які з розумінням ставляться до їхніх запитів, терпляче задовольняють допитливість, сприяють розвитку креативності дошкільнят.

Ваша дитина стала чомусиком? Злива найріз­номанітніших запитань: Чому? Від чого? Звідки? Коли? Як? Де? Чим? — обрушується на вас. Що ви у зв'язку з цим відчуваєте? Як ставитеся до цього?

Так, запитання дитини примушують замислити­ся: звідки він (вона) бере їх? Чому саме це цікавить доньку чи сина? Як про це розповісти? — у свою чергу запитуємо себе ми.

Радійте, ваше маля виросло, воно хоче більше знати. А це — надійний показник дорослішання, розвитку його мислення. Життя ставить повсякчас різноманітні завдання, для виконання яких треба вміти бачити, чути, відчувати й учитися розмірко­вувати, шукати відповіді на численні "чому?", тобто встановлювати зв'язки між явищами.

Це новий етап у житті дитини. Вона починає зби­рати інформацію про навколишній світ. Її вірні по­мічники — ці самі "Чому?", "Як?", "Від чого?" і допомагають їй пізнавати його таємниці різними шляхами. І чого тільки не трапляється в незбаг­ненному світі дитячих відкриттів!

Отже, лантух із запитаннями розв'язався, стрічка, що його зав'язувала, загубилася. На­став час давати відповіді. Він цікавий не тільки для дитини, а й для дорослого. Не ігноруйте запитання малих. Обов'язково відповідайте. Але ж не забувайте про вік дитини. Уникайте надто простих відповідей і не ускладнюйте їх. Завважимо: вдала відповідь, як правило, сти­мулює допитливість вашого малюка. У жод­ному разі не кепкуйте з його запитань, поважай­те пошук маленької людини у такому складному сучасному світі. Пригадайте себе. Чи знали ви в його віці те, про що син запитує сьогодні. І, будьмо до кінця чесними, чи знаємо ми про це й сьогодні?

"Складні" й "незручні" запитання спонукають мам і тат замислюватися, самим розширювати й поповнювати свої знання. Погодьтеся, деякі питан­нячка можуть загнати нас у глухий кут. Водночас несподіваний погляд сина чи доньки на те чи інше явище допомагає і дорослим подивитися на явище під іншим кутом; замислитися, чому саме воно за­цікавило дитину.

І про що тільки діти не запитують нас: "Хто при­думав бутерброд?", "Звідки я взявся?", "Чому ти одружилася із моїм татком?", "Чи правда, що стра­ус ховає голову в пісок?" і т. д. їх безліч.

Відповідати треба обов'язково. Помічниками можуть бути художні твори, енциклопедії, карти­ни, картинки, мультики, життя, а інколи й самі діти. Варто запропонувати дитині: "Давай подумаємо разом" або "А як ти гадаєш?". І от дорослий та ди­тина — вже спільники, однодумці в пошуку істини.

Практика підказує, що подекуди дитина на за­питання "А як ти думаєш про це?" допомагає нам у пошуку. І тоді не виникає курйозних ситуацій, на кшталт такої: дитина запитує у мами під час спостереження за кішкою: "А як у кішки з'являються маленькі кошенята?". У відповідь отри­мує сакраментальну версію про зернятка всередині кішки, які росли-росли і перетворилися на малень­ких кошенят. Дитина слухає уважно, а потім каже: "Ні! Я бачила, як кошенята з кішки вилазили. А як вони туди залізли?".

Є інша відома історія про запитання дитини "Де живе Жар-птиця?". Складна розповідь дорослого про казкову заморську країну закінчується несподі­ваним висновком малого: "Помиляєшся, вона живе не в чарівній країні, а в гнізді!".

Таких ситуацій і батьки, і педагоги можуть при­гадати багато, що підтверджує допитливість розу­му дошкільнят. Адже це час, коли їх переповнює пізнавальний інтерес. У наших відповідях дитина шукає опору, підтвердження своїм висновкам, від­криттям.

Відповіді породжують нові запитання. Ди­тина може повторювати те саме запитання через якийсь час, ніби перевіряючи нас, дорослих, і себе:

чи правильно зрозуміли одне одного. Головне — не втратити ентузіазму під натиском чергових "чому?".

Радійте цікавим, змістовним, несподіва­ним запитанням. Дивуйтеся їм, не приховую­чи свого подиву від дитини. У родині, де є стар­ші діти, варто залучити і їх до пошуку відповідей, що може об'єднати всіх членів сім'ї. Задоволення допитливості малого філософа — додаткова мож­ливість для змістовного спілкування. Ці моменти такі скороминущі! Цінуйте їх!

Дуже важливо підтримувати вогник пізнання, стежити, щоб він не згасав.

Допитливість — ознака креативності, обдаро­ваності, талановитості, це спосіб пізнання світу, пошук у ньому свого місця.

Якщо дитина спостережлива, то й запитань без­ліч. А вони — пожива для розуму.

Збирайте цікаві запитання ваших синів і до­ньок. І будьте завжди напоготові. Тільки-но відпо­віли, зітхнули з полегшенням, а тут нове "чому?".

Пропонуємо вам добірочку запитань, які найчастіше хвилюють наших малюків, і це тільки маленька краплин­ка з океану. Чи можете ви відповісти на них? Не знаєте відповіді? А, може, ви не знаєте, як саме відповісти дитині? Як правильно розмовляти з дошкільням про

складне просто, доступно, зрозуміло? Запрошуємо вас до роздумів і міркувань. Пропонуємо зазирнути у те чарівне "задзеркалля", де й живуть ті численні "чому".

Хто застромив у вишню кісточку?

Чому огірки зелені, а помідо­ри — червоні?

Чи спить риба? Чому риба не тоне?

Чому йде дощ?

Навіщо вуса котові (собаці)?

Навіщо комару кров?

Як сніг потрапляє на небо?

Звідки я взявся?

Чому муха не падає зі стелі?

Для чого їжачкові голки?

Де спить сонечко?

Чому кіт умивається?

Чи може усміхатися собака?

Навіщо павукові павутина?

Чому комар пищить?

Чому їжачок носить на спинці яблуко?

Чи є у черепахи голос?

Для чого оленеві білі плями?

Чи є у птахів вуха?

Як спить дельфін?

Звідки беруться дощові чер­в'яки (хробаки)?

Чому скло розбивається?

Звідки беруться хмари?

Якого кольору сонячний зайчик?

Навіщо ми дихаємо?

Чому буває веселка?

Чому веселка різноколірна?

Чому молоко біле?

Чому бабуся сива?

Хто вмикає та вимикає місяць і зорі?

Чому настає ніч?

Навіщо собаці хвіст?

Навіщо птахи чистять пір'я?

Чому рипить сніг?

Чому не можна занурити у

воду повітряну кульку?

Не уникайте дитячих запитань. Вони — ознака і засіб розвитку малят. Остерігайтеся відсутності інтересу до пізнання світу. Від­повідайте, спонукаючи дитину до власних роздумів, учіть здобу­вати знання, а не лише отримувати їх у готовому вигляді.

І вчіться самі не нав'язувати дітям інформацію, а подавати її як відповідь на їхні запитання, тобто створюйте ситуації, що про­буджують у дітях допитливість і цікавість до того, що плануєте їм розповісти.

ДЕКАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І МОВИ

НЕ ЛІНУЙМОСЯ ЧИТАТИ ДІТЯМ

Малятам до п'яти років часто читають уго­лос — і батьки, й вихователі. Але щойно дитина навчиться читати самостійно, дорослі з полег­шенням видихають: "Ну все, далі сам/сама". Уже старшим дошкільнятам і молодшим школярам (п'яти-восьмирічкам) готова читати лише поло­вина батьків. Щасливчиків, яким продовжують читати й після дев'яти років, іще менше — може, п'ята частина. Трохи більше таланить старшим дітям у родинах, бо вони можуть якийсь час слухати, як читають їхнім молодшим братикам - сестричкам. Але переважна більшість дітей до 12 років визнають, що їм подобається слухати, коли читають уголос.

Книжки, прочитані дітям у віці чотирьох-шести років, є дуже важливими, бо закладають базову систему цінностей, основу етичних та культурних уявлень.

Під час читання діти уявляють собі персонажів і краєвиди, чудернацьких істот і все те, чого у світі немає і не може бути. А всі винаходи, відкриття і витвори мистецтва починаються саме з бачення в уяві того, чого не існує.

У дошкільнят дуже тісний контакт із батьками та іншими значущими дорослими. Але вже для десятирічних більш важливими стають однолітки. У підлітковому ж віці контакт із дорослими взагалі може бути втрачений.

Тому дошкільний період — найкращий час, коли можна ознайомити дитину зі складними явища­ми життя, підтримати, повести за собою. Існує велика ймовірність того, що коли вона стрінеться з непростими питаннями у старшому віці, їй до­ведеться давати собі з ними раду самотужки.

У дошкільному віці для дітей важливо створити середовище, у якому вони почува­тимуться безпечно і захищено. Дошкільнята ще не дуже добре розрізняють свої стани та емо­ції й не завжди можуть назвати їх, тому важливо час від часу запитувати їх про це і пропонувати варіанти відповіді. Також у цьому віці дуже важли­вий тактильний контакт, тому читати найкраще, тримаючи дитину в обіймах.

Важливо додати, що саме книжка створює до­даткове відчуття безпеки, навіть якщо йдеться про непрості для сприйняття сюжети. Докумен­тальні фотографії можуть травмувати, а книжка залишає простір для уяви, і дитина ніколи не ви­йде за межі прийнятного для себе.

Слухання книжки в обіймах близької людини чи в колі друзів, із відчуттям захищеності та безпеки - найкра­щі умови для пізнання світу.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Однією з функцій спільного читання є подаль­ше обговорення прочитаного. Зокрема це дає можливість торкнутися важливих тем, про які в буденному житті мова не заходить.

Окрім пізнання світу, розвитку емпатії та мис­лення, книжки допомагають осмислити істо­ричну пам'ять. Усвідомити, як ті або інші події вплинули на світосприйняття людей, які обста­вини минулого сформували наше сьогодення, як виявити у різноманітних викликах те, що може нас підсилити, і який досвід ми можемо винести з усього пережитого.

Книжки ці глибокі й цікаві, нерідко присвячені дуже непростим питанням нашої іс­торії, але спосіб подачі дає можливість змістовно обговорити їх із дітьми.

ЯК СТАВИТИ ПРАВИЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ЗА ЛІТЕРАТУРНИМ ТВОРОМ

Недарма існує приказка, що правильно сфор­мульоване запитання — це вже половина відпові­ді. Вміння ставити запитання, виокремлювати те, що залишилося незрозумілим, бачити супереч­ності або "білі плями" є найважливішим підґрун­тям для навчання.

На жаль, часто дітям пропонують найпростіші, сюжетні запитання до текстів, що обертаються навколо описа­них фактів. Але справді корисними будуть ті запитання, які змусять юного читача або слухача "копати глибше".

Вони можуть бути дуже різними, і кожен вид запитань має свою мету, розкриває певні аспек­ти прочитаного і наводить на більш глибокі роз­думи.

Види запитань до тексту

♦ Сюжетні: Хто..? Який..? Що..? Де..? Коли..? Як..? Скільки..?

♦ Порівняльні: Який варіант більш вдалий? Чи етично..?

♦ Інтерпретаційні: Чому..? Навіщо..?

♦ Практичні: Як можна застосувати..? Де буде корисно..? Де в житті зустрічається..?

♦ Аналітичні: Які причини..? Чи трапляються подібні ситуації в житті? Чим вони подібні, а в чому відмінні?

♦ Запитання-припущення: Якби.., то..? Що зміниться, якщо..?

♦ Філософські: На які думки наштовхує текст? До чого підводить читачів автор? Який зв'язок між..?

♦ Асоціативні: Що спадає на думку під час читання тексту?

♦ Літературознавчі: Якими засобами ско­ристався автор, щоб передати..?

СПІЛЬНІ РОЗДУМИ НАД ТЕКСТОМ: ДІТЯМ ПРО ГОЛОДОМОР

Розглянемо приклад читання з обговоренням. Для цього візьмемо уривок з книжки Катерини Єгорушкіної "Скриня" — вона адресована стар­шим дошкільнятам і присвячена темі Голодомору.

Контекст (коментар для дорослих)

Одразу може виникнути запитання: навіщо з такими маленькими дітьми обговорювати таку важку тему? Для цього є низка причин.

Те, що Голодомор дуже відчутно позначився на нашій історії, не викликає сумнівів. У 1933 році середня тривалість життя в Україні становила 15 років серед жінок і 11 — серед чоловіків. Не­можливо точно визначити, скільки людей загину­ло або не народилося в цей період, як і те, скіль­ки талантів, прагнень і відкриттів не було втілено в життя. Скільки родів обірвалося, не передавши своїх традицій та культури нащадкам.

Тих, хто вижив, цей досвід також змінив незворотно: і психологічно, і навіть, фізично. Згідно з дослідженнями епігенетиків. люди, які в період голоду перебували в утробі матері, мають більшу схильність до ожиріння й розвитку діабету, ніж ті, хто такого досвіду не мав. Коли організм форму­ється в умовах браку живлення, на генетичному рівні "прошивається" програма, що їжі мало і тре­би накопичувати "запаси на чорний день". Отже, можна витіснити Голодомор з людської пам'яті, але його неможливо прибрати з генів.

Донедавна обговорювати ці події було не при­йнято. Людська психіка схильна витісняти, забу­вати травматичний досвід — щоб уберегтися від руйнування. Люди, які пережили великий страх і насильство, стають пасивними, намагаються не виділятися, не привертати до себе уваги, цього ж навчають і своїх дітей. Тож байдужість, індивідуа­лізм багатьох наших сучасників і навіть таке яви­ще як корупція є наслідками тривалої боротьби за виживання.

Ви помітили, що дітей перестали змушувати доїдати все, покладене на тарілку, зовсім недав­но, може, лише останнє покоління? Ми тільки по­чинаємо виходити з тієї травми, якої завдав на­шій нації Голодомор, тому дуже важливо почати про неї говорити. Відновлення історичної пам'яті дасть нам можливість краще розуміти себе ни­нішніх, а значить, і змінитися.

Отже, уривок тексту.

Скриня

...Наказали скриню відчинити.

Що робити? Відчинила.

Руками брудними скарби Ярчині поперетрушували.

І сорочки білі, що білими нитками вишиті.

І рушники з квітами червоними.

Не знайшли нічого. Жарини в печі загасили та й пішли собі.

Лихі люди немудрі. Думають, страх пам'ять зітре.

Думають, голод своєю сокирою дерево життя зрубає.

Щоби боялися бути тими, ким є.

Щоби боялися бути.

Щоби боялися.

Тієї зими багато дітей лишилися квітами, а ще більше немовлят - пуп'янками. Багато зелених плодів попадало долу... Птахи понесли їх до вирію, піснями заколисуючи.

Та навіть найлютіша зима мусить із весною стрітися. Земля відтанула. Сонце траву з-під землі здійняло. Батько й мати картоплю торішню на городі викопали. Діти в ховрашиних нірках зерняток назбирали, кропиви й лободи нарвали, калину в лісі знайшли.

Ярця підійшла до скрині синьої, зі скарбами видимими й невидимими. Під коріння дерева намальованого руки простягла, таємні засуви відчинила. А там - шухляда невеличка. У шухляді - мішечки полотняні з насінням усяким: і буряка, і моркви, і капусти. Пшениці, жита. І навіть квітів!..

Катерина Єгорушкіна

Обговорення.

У першу чергу варто з'ясувати, чи зміст усіх слів зрозумілий дитині: чи знає вона, що таке пуп'янки, засуви тощо. Відтак обговорити ті запитання, які виникли в неї під час читання. Що більше запи­тань — то краще. Поцікавтеся переживаннями, які викликав у дитини текст, поділіться власними емоціями: "Так, мені теж було дуже сумно читати ось про це... Але ось тут... у мене з'явилася надія". І зрештою починайте ставити більш глибокі запи­тання і розмірковувати над ними разом.

Можливі запитання за текстом

♦ Для чого раніше використовували скрині?

♦ Що забирали в людей?

♦ Чому люди дозволили відібрати у них найнеобхідніше? За яких обставин таке могло статися?

♦ Як ти розумієш вислів "лихі люди немудрі"?

♦ Як страх стирає пам'ять?

♦ Як поводиться людина, коли боїться? Як по­чувається при цьому?

♦ Чи траплялося в тебе таке, що ти дуже зго­лоднів/зголодніла? Про що ти думав/думала в цей час? Чи вдається в такій ситуації дума­ти про щось інше?

♦ Які можливості знайшли люди, щоб вижити й відродитися? Де вони шукали їжу, насіння?

♦ Як люди ставилися до їжі після голоду?

Можливо, ти чув/чула якісь історії про це?

♦ Чи важливо пам'ятати про скрутні часи? Чому?

Дуже цінними будуть приклади з власного до­свіду: "А ось мені бабуся розповідала..." чи "Мій дідусь, коли хліб падав на підлогу, завжди підні­мав і цілував його".

Текст закінчується позитивно — приходом вес­ни і відродженням. Тому й обговорення варто за­вершувати на життєствердній ноті. З почуттям вдячності до тих, хто вижив тоді й дав життя нам. З радістю від того, що зараз ми маємо можливість думати не лише про виживання, а й про творчість,

пізнання світу і спілкування з близькими.

* * *

Як бачимо, читання для дітей і разом з дітьми, особливо в дошкільному віці, є дуже важливим. Це зміцнює родинні зв'язки, сприяє пізнанню ма­лятами світу, розвитку емпатії та мислення, до­помагає і дітям, і дорослим осмислити історичну пам'ять свого народу. Тож читаймо своїм малю­кам, це обов'язково дасть добрі плоди в майбут­ньому.

Читаємо освітню програму для дітей від 2 до 7 років «Дитина» разом

Інваріантна складова

ГРА ДИТИНИ

Мета: збереження самоцінності дитячої гри та повернення грі дітей пріоритетного статусу в освітньому процесі ЗДО та в родинному вихованні; формування ігрової компетент­ності, спрямованої на розвиток взаємодії, партнерства й комунікації дітей.

Якісний супровід ігрової діяльності у закладі дошкільної освіти та сім’ї є однією з умов розвитку особистості дитини дошкільно­го віку та відбувається внаслідок психолого-педагогічних впливів до­рослого. Дитяча гра є індикатором соціальних статусів і виступає од­ним із ключових засобів формування ціннісних орієнтирів особистості дитини.

Ігрова діяльність забезпечує сучасній дитині почуття комфорту, да­рує їй радість, впливає на зміцнення нервової системи дитини, відкри­ває для неї світ, формує первинний соціальний досвід і життєву компе­тентність, учить розуміти стосунки між людьми та взаємодіяти, надає можливість тренуватися діяти в умовних ситуаціях, розвиває відчуття впевненості завдяки ситуації успіху в певній ігровій ролі.

Педагогічний супровід ігрової діяльності передбачає розуміння спільних суттєвих ознак (класифікації) ігор; урахування особливостей сьогодення, які впливають на дитячу гру (загальної психологічної напруженості у суспільстві, пов’язаної з економічною кризою, соціальни­ми потрясіннями, стресогенним середовищем сучасного суспільства, зумовленим світовою пандемією).

Сучасні діти покоління «Альфа» мають певні особливості, зокре­ма, їм властиві багатозадачність і нетерплячість, кліпове мислення, гіперактивність. Для багатьох з них головний канал комунікації — це Інтернет. Вони знають, як користуватися “YouTube”, вже з раннього віку, а смартфон чи планшет — іграшка, яка потрапляє їм до рук ще до року. Тому використання гаджетів, сучасних (зокрема дистанційних) ігор є частково вимогою часу та має бути організоване відповідно до головних принципів безпеки освітнього простору.

Наразі діти мають надзвичайно високий ступінь почуття свободи, тому робити з примусу будь-що відмовляються. Вони готові прийня­ти правила гри тільки тоді, якщо їм це цікаво та зрозуміла мета дій. Отже, управління дитячою грою з боку педагогів нівелює її самобут­ність, бажаним є уникнення термінів «керівництво» та «контроль» сто­совно гри, натомість доцільним є використання дефініцій «педагогіч­ний супровід» та «тьюторство».

Стрімке інтелектуальне зростання, малорухливий спосіб життя, ді- джиталізація впливають на фізичний і психологічний стани сучасних дітей та їхню здатність до взаємодії і партнерства.

Педагогічний супровід ігрової діяльності в ЗДО розглядається не як порядок використання ігор певного спрямування, а як інструмент фор­мування гнучких навичок (soft skills): цінностей, віри, незалежного мис­лення, командної роботи, уміння піклуватися про інших.

З метою оптимізацїї ігрової діяльності кожному педагогу вар­то створити скарбничку ігор з урахуванням дистанційного формату освітньої взаємодії:

— за правилами (дидактичні, рухливі, народні);

— творчі (конструктивно-будівельні, сюжетні, інсценізації літера­турних творів);

— психологічні вправи та етюди;

— кінезіологічні, на розвиток взаємодії та партнерства.

Феномен дитинства і феномен гри — суголосні. У грі закладено по­тенціал, який може дати дитині дошкільного віку все, що потрібно для її розвитку. Гра настільки унікальна й самобутня, що її не варто підмі­няти штучними поняттями та діями, які резонують із сутністю й осо­бливостями дошкільного періоду, на кшталт; «навчання через гру», «граючись, навчаємо», «гра-заняття» тощо. Педагоги та батьки мають усвідомити; навчальна діяльність чекає на дитину в школі, саме там її навчать читати, писати, рахувати. Вихователям та родині потрібно лише зрозуміти й відчути дитячу душу, підтримати формування її кар­тини світу через вільне, творче включення в гру.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ І БАТЬКІВ

Педагогіка Добра у спадщині Василя Сухомлинського

Виховання патріотизму зараз перебуває у центрі уваги суспіль­ства, адже події на сході України певною мірою є одним з наслід­ків неуваги до громадянського виховання у нашій державі. Є багато різних міркувань про те, що таке патріотизм, як і з якого віку треба його плекати... Дедалі більше вчених звертають увагу на взаємозв’язок виховання доброти як моральної риси й ставлення майбутніх громадян до долі своєї рідної зем­лі. Тільки людина, яка вболіває за долю рідних і чужих людей, проявляє милосердя і робить свідомий вибір на користь добра, може стати справжнім патріотом. Тіль­ки така людина ніколи не зрадить Батьківщини. Тож виховання патріотизму маємо починати з виховання доброти.

Сьогодні, як ніколи, гостро постають пробле­ми пошуку взаєморозуміння, виховання то­лерантності, утвердження добра і ненасильства в суспільстві.

В країні триває війна, страждають і гинуть люди, щодня палко обговорюються прояви жор­стокості, ведуться агресивні дискусії, знову набу­ває актуальності поняття “діти війни”. Сучасним українським дошкільнятам випало стати свідками вибуху нетерпимості, насильства, побачити “об­личчя” зла, з яким доти вони стикалися лише в казках. У житті, як і в казках, добро і зло, краса і потворність, жорстокість і милосердя часто опи­няються поряд, і тоді саме від думок та вчинків людей, як і від дій казкових персонажів, залежить, що переможе — ненасильство чи жорстокість, добро чи зло. Тому насамперед маємо сформу­вати у дітей розуміння цих понять.

Звернімося до сутності поняття добро. Згідно з Новим тлумачним словником української мови,

добро — це все позитивне в житті людей, те, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям; бла­го, позитив; протилежність злу, лиху; добра, ко­рисна справа, вчинок.

У народній педагогіці поняття добро здавна пов’язувалося з такими категоріями, як людина, рід, діло, розум, доля, душа, серце. Наявність цього кореня у стародавніх іменах Доброслав, Добромисл, Добряна теж не випадковість. Нази­ваючи так дітей, батьки вірили, що в їхньому житті пануватиме добро.

У стародавніх колядках, побажаннях, при­мовках люди зичили одне одному саме добра: “Доброго здоров’я”, “Добрий вечір”, “На добра­ніч”, “На все добре”. У народі існували десятки прислів’їв, пов’язаних з поняттям “добро”, як-от “Добро — не лихо, ходить у світі тихо”, “Доброму всюди добре”. Шляхетну, добру людину в Україні називали не інакше, як добродій, що стало сьо­годні формою шанобливого звертання. Зауважи­мо, в сучасній літературній мові налічується по­над 50 слів з коренем добр.

Зло у словниках тлумачиться як антипод, за­перечення добра, здебільшого пов’язане з на­сильством.

Насильство — фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, що порушує її право на особисту недоторканність (фізичну чи психічну); сила, що завдає шкоди людському життю в різ­них його проявах. Насильство руйнує, принижує, експлуатує людську природу і життя. Існують різ­ні види, форми і міри прояву насильства: фізич­не і психічне, соціальне й політичне, економічне, культурне, релігійне, насильство в сім’ї, насиль­ство над дитиною тощо.

Ненасильство як противага насильству ґрун­тується на розумінні життя людини як найвищої цінності, спрямоване на утвердження справед­ливості, пошук можливостей примирення у кон­фліктній ситуації: шляхом переконання та різних форм опору без застосування фізичної сили й психічного тиску. Ненасильство стає дієвим тоді, коли воно спирається на моральні принципи, се­ред яких стрижневими є принципи толерантності, милосердя, любові й добра.

Заперечуючи насильство і зло, ми тим са­мим стверджуємо, що вони не є неминучими, їх можна позбутися, людина може бути вільною у своїх діях і поведінці, якщо з раннього віку ви­ховувати її в атмосфері добра, любові й радос­ті, прищепити їй прагнення завжди творити до­бро, дарувати іншим радість своїми поведінкою, справами та словами, уникати будь-якого зла й насильства і боротися з ними.

ІДЕЯ ДОБРА

У ПРАЦЯХ В.СУХОМЛИНСЬКОГО

Добро, толерантність, радість, зло, ненависть, насильство — моральні категорії, за допомогою яких оцінюються поведінка і вчинки людей, жит­тєві явища та події. Вочевидь нині назріла на­гальна потреба у виокремленні спеціальної педа­гогічної галузі — педагогіки Добра, витоки якої чітко простежуються у спадщині В.Сухомлинського.

Про це свідчать уже назви окремих ста­тей і розділів монографічних творів видат­ного педагога: “Радість і доброта”, “Розу­міння життя, добра і зла в ньому”, “Будьте доброзичливими”, “Не можна прожити і дня без тривоги за людину”, “Про радість праці” та інші, в яких добро є моральним кредо і стрижнем виховання маленьких громадян.

Як же трактував Василь Олександро­вич поняття добро, доброта і доброзич­ливість?

Добро, за В.Сухомлинським, це насам­перед міра, з якою людина підходить до оцінювання людських стосунків; “охоро­нець совісті людини, спонука моральної, непохитної духовної стійкості, ідейної мужності”.

Великий педагог розглядає прояви добра відповідно до індивідуально-психологічних

якостей особистості. Він переконаний, що добро­та — це думка, помножена на волю, що “тільки за такої умови матимемо непримиренність до зла”.

У книзі “Сто порад учителеві” В.Сухомлинський звертається до кожного педагога, пояснює, яким чином можна реалізувати ідею добра у своєму житті: “Те, що має стати моральною серцевиною твоєї особистості — моральна чистота, благо­родство, непримиренність до зла, — залежить від того, чи ідея добра стане твоїм переконанням, сутністю твоєї душі — органічною потребою за­стосовувати на кожному кроці ці поняття як міру оцінки того, що відбувається у світі”.

ПАТРІОТИЗМ - БАЖАННЯ ДОБРА СВОЄМУ НАРОДУ

Ідею добра вчений пов’язує з патріотичним вихованням. Далекоглядними і донині акту­альними є настанови В.Сухомлинського щодо взаємозв’язку виховання добра як моральної якості й ставлення майбутніх громадян до долі своєї Батьківщини.

Сьогодні не можна не пригадати слова пе­дагога: “Треба тисячу разів переболіти душею, перестраждати за те, що створив і творить наш народ, перш ніж Вітчизна стане дорожчою за власне життя. [...] тільки пов’язуючи в думці свою особисту долю з долею Вітчизни, вона [люди­на] пізнає свою велич. Тільки людина, особисто зацікавлена долею Вітчизни, по-справжньому розкривається як особистість, по-справжньому дорожить своєю честю, гордістю, гідністю сім’ї, свого роду, імені”.

Педагог переконаний: людина стає патріотом, коли ідея добра стає частиною її істоти, невід­дільною від її думок, поглядів, переконань.

Поняття доброта учений пов’язує насамперед з радістю. За словами В.Сухомлинського, “доб­рота й ще раз доброта — це найтонші й наймо- гутніші корінці, що живлять дерево дитячої радос­ті”. Він був упевнений, що саме доброта робить дитину чутливою до слова батьків, учителів, то­варишів, вихованою, тільки доброта відкриває їй радість буття, людських стосунків. У свою чергу, радість і доброта є підґрунтям великодушнос­ті людини, яку також, на думку вченого, треба виховувати у дітей. З цією метою Василь Олек­сандрович пропонував проводити “уроки до­броти” та “уроки великодушності”.

Не міг Сухомлинський не висловити свого ставлення і до категорії зла: “...у світі є не тільки добро, а й зло”. І поки існує у світі зло, стверджує талановитий педагог, “наша мірка добра, з якою ми підходимо до будь-якого явища у повсякден­ному житті, повинна бути особливою”.

Людина з порожньою душею, яка і до добра, й до зла ставиться байдуже, не може бути патріо­том своєї Батьківщини.

ЯК ЗРОСТИТИ ДОБРОТУ

У спадщині В.Сухомлинського чільне місце займають методичні поради педагогам і бать­кам щодо виховання у дітей доброти. Педагог зауважує, що доброту можна виховати тільки доброзичливим ставленням до дитини.

Вдумливий педагог радив батькам з ранньо­го віку, “з першими проблисками свідомості, з першими уявленнями про предметне і соціальне довкілля виховувати дітей через ідею добра, фор­мувати у них усвідомлення і чітке розмежування понять «добро» і «зло»”.

Вже дітям молодшого дошкільного віку варто пояснювати, що інші люди схвалюють, а що — ні, і чому. В. Сухомлинський вважав, що саме пе­дагог зобов’язаний донести до дітей зміст понять добро і зло, навчити діяти відповідно до їхніх уяв­лень: “...добро як життєва практика, і благород­ний неспокій, тривога, схвильованість маленької дитини тим, що поряд з нею щось не так, як має бути, і щира радість, якщо обставини змінилися на краще”.

Щоб виховати у дітей доброту, навчити їх цінувати щастя і радість буття, В. Сухомлинський радить педагогам бути доброзичливими. Доб­розичливість завжди взаємна, і діти відкривають такому дорослому глибини своєї душі. Що ж ро­зуміє вчений під доброзичливістю педагога? На­самперед уміння не допустити, щоб дитина чи­нила недобре, застерегти її від хибних кроків. Педагог має ставитися до вихованців так, як він хотів би, аби ставилися до його власної дитини. Вихователь має заступити злу дорогу до дитячого серця.

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАПОВІДІ В.СУХОМЛИНСЬКОГО

Щоб запобігти будь-яким проявам зла у пове­дінці дітей, В. Сухомлинський в уявних діалогах з дітьми, педагогами і батьками пропонує дотри­муватися сформульованих ним педагогічних за­повідей. Пригадаємо їх.

♦ Мистецтво і майстерність виховання поляга­ють у тому, щоб маленька людина жила у світі високих ідей добра, радості й щастя і завдяки цьому усвідомлювала свою велич і справді ста­вала великою.

♦ Величезною моральною системою, що обла­городжує дітей, є творення добра для людей; найголовніше, щоб совість не дозволяла ма­леньким громадянам проходити повз тих, хто потребує допомоги, турботи, ласки, сердеч­ності, співчуття, щоб добро людині дитина ро­била не з бажання відзначитися серед інших, а з безкорисливих спонукань.

♦ Нам, дорослим, потрібно вкласти в голови дітей думку, що в тому, як людина ставиться до горя, біди, страждання, відчаю, тривоги, болю душі своєї та інших людей, проявляєть­ся її ідейна серцевина, її ставлення до добра і зла, до ідеалу.

♦ Ідея добра має жити у душі, щоб нею можна було зміряти все, що робиться в будь-якому, найвіддаленішому куточку нашої планети.

♦ Мета виховання полягає в тому, щоб, мораль­но удосконалюючись, людина у своїх відноси­нах з іншими перемагала зло.

♦ Органічне злиття в юній душі праці, щастя і обов’язку — неодмінна умова тяжіння до добра і нетерпимості до зла. Разом з дітьми вмійте

обурюватися злом і доводьте своє обурення до кінця, протиставляючи йому добро.

♦ Дитина має розуміти, що з того часу, як вона робить свій перший крок, старші — рідні, близькі й зовсім незнайомі, “чужі” — оцінюють її вчинки, поведінку, моральне обличчя зага­лом як добро або як зло, бачать у ній добре й погане.

Дорослі (вихователі, педагоги, батьки) мають бути прикладом для дітей, творити добро і спря­мовувати дітей на такі прояви доброти, як чем­ність, співчуття, милосердя, поступливість, доб­родійність.

Лише так плекаючи зміну, можемо бути впев­неними у мирному й світлому майбутньому нашої країни.

Дороговказом для дорослих, завдання яких — спрямувати дитину на шлях Добра, можуть ста­ти такі слова В.Сухомлинського: “Моя влада над

дитиною — це здатність дитини реагувати на моє слово, яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривожним, суворим і вимогливим, — і завжди му­сить бути правдивим і доброзичливим... Я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, довірою, добром”.

Література

1. Новий тлумачний словник української мови у 4-х т. — Т. 1. — К.: Аконіт, 1999.

2. Сухомлинський В. О. Радість і доброта, сила і со­вість у дитячому колективі / В. О. Сухомлинський. Мето­дика виховання колективу // Вибр. тв. у 5-ти т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.

3. Сухомлинський В. О. Будьте доброзичливими / В. О. Сухомлинський. — Сто порад учителеві 11 Вибр. тв. у 5-ти т. — Т. 2. — К.: Рад. шк., 1976.

4. Сухомлинський В. О. Не можна жити і дня без тур­боти за людину / В. О. Сухомлинський. Серце віддаю дітям // Вибр. тв. у 5-ти т. — Т. 3. — К.: Рад. шк., 1977.

Консультація для батьків з необхідних знань та вмінь, що за­безпечують змістовну й безпечну життєдіяльність у довкіллі.

Дошкільний вік — найважливіший період, коли формується людська особистість і закладаються міцні основи досвіду життєді­яльності, здорового способу життя. Одне з найважливіших завдань дорослого у цей період — прищеплювати дітям навички безпечної поведінки в ситуаціях, у яких існує ймовірність отримання травми. Необхідно створювати педагогічні умови для ознайомлення дітей з різними видами небезпеки.

Процес опанування дитиною необхідних знань та вмінь, що за­безпечують змістовну й безпечну життєдіяльність у довкіллі, розпо­чинається в ранньому віці.

Мета педагогів — зберегти життя і здоров'я малюків та озброїти їх навичками безпеч­ної поведінки в довкіллі.

Для цього використовуємо численні методи й прийоми, зокрема:

• пояснення;

• нагадування;

• бесіда;

• розглядання ілюстрацій;

• ігрові ситуації;

• рольові та дидактичні ігри й вправи;

• спостереження;

• художнє слово тощо.

Організовуючи заняття, режимні моменти, дозвілля дітей упро­довж дня, спрямовуємо їх поведінку, прищеплюємо корисні навич­ки, навчаємо адекватно сприймати навколишній світ.

Навчаючи дітей, ми широко використовуємо їхнє бажання бути схожими на дорослих, наслідувати їх. Тож одним з основних прийо­мів формування безпечної поведінки у наших вихованців є приклад

значимих для них дорослих — ви­хователів і батьків.

Для активізації закріплен­ня навичок у дітей у своїй роботі ми віддаємо перевагу створенню ігрових ситуацій, формулюванню запитань до дітей, застосовуємо метод бесіди. Випадки дитячого травматизму спонукають до систе­матичної роботи з малюками для вироблення в їхній свідомості сте­реотипів безпечної поведінки в різ­них ситуаціях та навичок користу­вання предметами й речами.

Реалізовуючи завдання соціально-морального розвитку ма­люків, ми значну увагу приділяємо формуванню в їхній свідомос­ті понять «добре» — «погано», розвиваємо вміння слухати й чути дорослого. Для формування у дітей навичок безпечної поведінки створюємо ігрові проблемні ситуації . При цьому головними прийомами формування навичок безпечної поведінки у дітей є вправляння та навчання правил доцільних дій у процесі всіх видів життєдіяльності.

Робота з організації безпеки життєдіяльності малюків передба­чає формування у них культурно-гігієнічних навичок, зокрема ми

навчаємо дітей правил поведінки за столом

навчаємо дітей, як правильно сидіти на стільчику

під час роботи з роздатковими матеріалами на заняттях

під час ігрової діяльності

У туалетній кімнаті нагадуємо дітям про правила поводження

В умивальній кімнаті, під час миття рук, навчаємо дітей правил

Коли діти готуються до сну, нагадуємо правила поведінки

у спальній кімнаті

Виховуючи в дітей безпечну поведінку, слід дотримуватися по­чуття міри. Необхідно враховувати особливості дитячої психі­ки, її підвищену вразливість. Неприпустиме застосування так званої «шокової терапії» з акцентуванням уваги на страшних наслідках надзвичайних ситуацій. Такий підхід може травмува­ти психіку дітей і в майбутньому вплинути на їхній психічний стан і поведінку. Розширення уявлень дитини про небезпеч­ність довкілля має відбуватися не лише на інформаційному рів­ні, а й зачіпати емоційно-чутгєву і поведінкову сфери.

Під час прогулянки закріплюємо в дітей такі правила поведінки

У зимовий період нагадуємо дітям, що не можна

Зустрічаючи на подвір'ї тварин, скажімо, кота чи собаку, підво­димо дітей до розуміння того, що контакти з тваринами можуть бути небезпечними. Тож поводитися з ними слід обачно:

• не підходити близько до тварин, не робити різких рухів, бо вони можуть укусити чи подряпати;

• не гладити й не брати на руки безпритульних тварин, бо вони можуть переносити різні інфекційні захворювання;

• не злити тварин, не дратувати їх, не завдавати їм болю.

Практика свідчить, що набуття досвіду безпечної поведінки та закріплення уявлень про здоровий спосіб життя у малюків є знач­но ефективнішими за умови взаємодії дошкільного закладу й сім'ї. Батьки зобов'язані приділяти багато уваги цим питанням, зокрема мають і самі дотримуватися загальноприйнятих правил безпечної поведінки. Адже, якщо поведінка батьків удома суперечить уявлен­ням про правильну поведінку, які формують у дитини педагоги до­шкільного закладу, то очікуваних результатів досягти складно або навіть неможливо.

Тому під час індивідуальних бесід із батьками ми надаємо їм конкретні рекомендації щодо того, як найліпше опікуватися безпе­кою життєдіяльності їхніх дітей. Наголошуємо на тому, що батьки мають:

• навчати дитину правил поводження з небезпечними пред­метами, зокрема гострими — виделками, ножами, голками, ножицями тощо;

• стежити за тим, щоб дитина не приносила до дитячого сад­ка небезпечні предмети — пігулки, дрібні монети, кульки, цвяхи, шпильки, леза, металеві прикраси, неякісні та злама­ні іграшки;

• перевіряти всі кишені дитячого одягу перед виходом до ди­тячого садка;

• не використовувати цукерки чи іграшки як засіб умовлян­ня дитини йти до дитячого садка, навчитися домовлятися з дитиною;

• стежити за справністю дитячого одягу та іграшок;

• навчати дитину обережності в побуті, правил пожежної безпеки та безпеки на вулиці.

Ігрові ситуації для виховання безпечної поведінки в дітей

Правила поведінки в туалетній кімнаті

Правила поведінки в умивальній кімнаті

Маленькі єнотики гралися, розбризкували водичку. Поруч проходив ведмедик, послизнувся, впав, забив лапку.

— Чому ведмедик забив лапку? — Тому що послизнувся і впав.

— Чому ведмедик послизнувся і впав? — Тому що єнотики розбризкали водичку і було слизько.

Правила поведінки за столом

Незнайко впав зі стільчика.

— Чому це сталося? — Бо він закашлявся.

— Чому закашлявся? — Крутився на стіль­чику, ретельно не пережовував їжу.

Під час їжі нагадуємо дітям про Незнайка та правила безпеки під час прийому їжі: ретельно пережовуйте їжу, лиш потім ковтайте.

Правила поведінки під час ігор

У Зайчика болить вушко, він плаче:

— Чому Зайчик плаче? — Йому боляче.

— Чому у Зайчика болить вушко? — Ведме­дик засунув папірець Зайчику у вушко. Зайчик звернувся до лікаря Айболитя, який допоміг діста­ти папірець з вушка та наклав пов'язку.

Правила поводження з однолітками

Розповідь вихователя:

«До садочка прийшов хлопчик Дмитрик. Із перших днів перебування в садочку Дмитрик ображав діток. А одного разу він захотів іграш­ку, якою грався в цей час Костя. Він підійшов до Кості і став забирати іграшку, штовхнув його, Костя заплакав». Бесіда з дітьми:

• Чому заплакав Костя? (Йому стало боляче, образився на Дмитрика через те, що той забрав іграшку.)

• Чи можна ображати дітей, забирати іграшки? (Не можна.)

• А як потрібно вчинити, коли хочеш іграшку, якою хтось наразі грається? (Потрібно ввічливо попросити.)

Правила поведінки під час прогулянки

Лялька Рая хворіє, у неї болять очки.

— Чому? — Потрапив пісочок до очей, вони печуть і сльозяться.

Закріплюємо правила поведінки: чому не можна сипати пісок одне на одного? (Пісок може потрапити в очі, буде боляче й неприємно.)

Правила поведінки з гострими предметами

Лялька Зоя була дуже неслухняною. Вона крадькома від мами взяла ножиці — хотіла сама зрізати собі нігті на ручках. Зрізуючи нігтика, по­різала пальчик. Ой, як ій боляче!

У неї болить пальчик! Іде кров. Хто винен у тому, що лялька Зоя порізала пальчик?

— Чому у ляльки болить пальчик? — Взяла без дозволу гострий предмет — ножиці.

— Що ж тепер слід зробити? — Допомогти ляльці Зої.

— Як допомогти? — Обробити ранку.

Діти допомагають: мажуть пальчик зелен­кою, бинтують ручку.

— Скоро у ляльки Зої заживе пальчик, але поки що буде боліти.

Обговорюємо з дітьми, які ще гострі предме­ти і чому не можна брати дітям до рук (ніж, моло­ток, ножиці, голки тощо).

Правила поведінки під час прогулянки у зимовий період

У Незнайка заболіло горлечко, у нього ангіна. — Чому? — Незнайко смоктав бурульку. Наслідки: тепер він не ходить до садочка, на­томість лежить у ліжку та вживає гіркі ліки.

Правила безпечної поведінки з тваринами

Ліпимо з тіста колобка, проводимо кігтями іграшкової кішки по тісту.

— Що з'явилося на колобку? — Подряпинки.

— Чим подряпала кішка колобка? — Гостри­ми кігтиками.

Розучування з дітьми віршика Катерини Перелісної:

Не тягни кота за вуса — Котик сердиться, укусить. І за лапку не хапай, Бо подряпа — так і знай.

Правила особистої гігієни

Лялька Ліна захворіла. У неї болить животик.

— Чому? — Не помила ручки перед їжею, з'їла брудне яблучко.

Наслідок: через брудні руки в животик по­трапили мікроби, тому животик і заболів.

Повторюємо з дітьми правила особистої гігі­єни, нехтування якими може призвести до інфек­ційних захворювань.